Івану Ігоровичу скоро виповниться сімдесят два. Живе у невеликому селі із дружиною Оленою.
Дітей у них троє – дві дочки і син. Молодша дочка Ольга живе неподалік батьків зі своєю родиною.
Старша, Тетяна одразу після закінчення інституту вийшла заміж і поїхала в Київ з чоловіком.
Там і живуть, але майже щоліта приїжджають у гості до батьків.
А син їхній зі своєю родиною живе за кордоном. Ольга, молодша, допомагає батькам, хоч вони ще й не старі, але Олена часто слаба, а Іван Ігорович на вигляд ще міцний, енергійний.
Літні батьки ніколи не турбують доньку та зятя по якихось дрібницях, ну хіба зорати город, дах допомогти перекрити, а так стараються самі.
Свій будинок потрібно утримувати в порядку, от і займаються хазяйством, не покладаючи рук. Іван завжди каже:
-Добре, що живемо у своєму будинку, а що б я робив у квартирі? Лежав на дивані? Ні, це не для мене. Я люблю рухатися, рух – це життя, правильно кажуть, згоден.
У мене й Оленочка роботяща, крутиться, на місці не сидить.
Батьки радіють, коли приїжджають діти з онуками в гості рік у рік.
Але вже онуки виросли, і старша дочка приїжджають удвох із чоловіком Романом. Іван Ігорович з Оленою чекають на них, Тетяна дзвонила, що скоро виїжджають на машині.
Скільки було радості під час зустрічі. Дві сестри в дитинстві були дуже дружні між собою, мати раділа цьому, особливо коли бачила, як сусідські дівчата-сестри сварилися між собою. У них часто у дворі були сварки, мати в них теж була сварлива. Сусідка після цього щоразу говорила Олені:
-Як твої дівки живуть мирно? Не чути їх, завжди разом ходять і не лише до школи, навіть гуляють разом. А мої сваряться. Доводиться виховувати, нервуватися…
А Олена тільки плечима знизувала:
-Не знаю, мої дівчата дружні між собою, ніколи не сваряться одна з одною, завжди в них тихо, мирно. А найголовніше допомагають одна одній.
От і зараз Ольга ледве дочекалася старшу сестру, раділи та плакали від щастя. Вони не бачилися два роки, Тетяна того літа не приїжджала.
Донька з чоловіком гостювали у батьків два тижні, Роман допоміг батькам відремонтувати паркан, дах на сарайчику замінили. Іван Ігорович одночасно і радів, і шкодував зятя, приїхав відпочити, а він працює не покладаючи рук. А Романові смішно:
-А що мені ще робити? Лежати на дивані? Мені навпаки в радість попрацювати на свіжому повітрі, а на дивані можу і вдома відпочити.
Іван Ігорович любив старшу доньку та зятя, можна сказати більше, ніж молодшу.
Тому що Тетяна рідко приїжджає, а молодша Ольга із чоловіком живуть неподалік, тож і звикли до них, не нудьгують.
Майже щодня зустрічаються. Він цього разу чомусь дуже хвилювався, чекав, коли вони нарешті приїдуть.
Щоранку прокидався і рахував дні, засмучувався, відпустка в них ще на один день поменшала.
Батькові не хотілося відпускати дочку. Чомусь хвилювався, і на душі було тривожно, особливо коли лишилося два дні до від’їзду.
Тетяна з чоловіком намітили день від’їзду, і раптом дочка схаменулась:
-Ромчику, а завтра ж у тата день народження, сімдесят два роки. Як я забула, і Оля мовчить. А ми збираємося їхати.
-Доню, та не морочся ти, ну і що, що сімдесят два, не ювілей же ж! Вам їхати в таку далечінь, на машині. Ми й так із матір’ю місця собі не знаходимо.
Іван Ігорович спеціально не нагадував про день народження і молодшій сказав, щоб не проговорилася. Бо вони якраз у його день народження зібралися виїжджати, потім не виспяться, дорога далека…
Він бачив, що Тетяна забула про це. Все-таки щодня гості, чи то однокласниці, чи то сестра з чоловіком, чи то сусіди.
-Ось і власне, татку, що не на поїзді, ми можемо перенести від’їзд на день пізніше!
І одразу виїхали з двору машиною і дочка з зятем, взявши молодшу сестру, поїхали в центр села по продукти.
Закупившись по повній програмі, Тетяна із сестрою до п’ятої години вечора накрили святковий стіл прямо у дворі.
Добре, що серпень, щедрий на фрукти та овочі.
Та ще й Ольга насмажила своїх фірмових чебуреків, аромат розносився на всю вулицю!
Видно на нього і зійшлися разом всі гості!
Тут же з’явився Григорій з дружиною, і галаслива говірка компанії пожвавилася піснями під гітару. Співали багато і все. Вже стемніло, увімкнули освітлення, стало ще веселіше.
Іван Ігорович був радий і чому він не хотів відзначати день народження?!
Він нишком поглядав на Тетяну – знову завтра поїдуть із зятем надовго…
Він завжди сумує за нею. Вона старша донька, як він радів, коли принесли її з пологового будинку. Він був найщасливішим батьком, він саме й хотів доньку!
Потім народилася Олечка, теж був дуже радий, але все одно до Тетяни ставився по-іншому, тому що дитина-первісток, чи що…
І Тетяна в дитинстві тягнулася більше до батька, звичайно і маму любила, але такі стосунки досі у батька з донькою.
Яке ж вийшло свято, як усі веселяться! Коли так спонтанно виходить зібратися, виходить ще краще та веселіше.
Григорій на своїй гітарі веселив усіх. Усі бігли танцювати, коли він грав. Угамувалися і розійшлися гості вже, коли було далеко за північ.
А на ранок Тетяна з Романом, який з вечора взагалі не гульбанив, збиралися в дорогу.
Потрібно їхати, відпустка скоро закінчується, тож треба встигнути.
Роман уже сидів за кермом, а Тетяна ніяк не могла відійти від батька. А він чомусь переживав, а донька все цілувала батька у щоки. З матір’ю теж попрощалася, і знову підскочила до батька, він навіть пожартував:
-Ну що ти, доню, досить уже прощатися! Не на все життя ж прощаємося.
Тетяна вмостилася в машину і, обернувшись, довго дивилася на батьків, вони махали вслід їм руками, а поруч стояв сестра Ольга, обійнявши матір. Потім побачила, що батько трохи вийшов уперед і сумно дивиться на машину, яка віддалялася…
Іван Ігорович тривожився, Олена дивилася на нього:
-Ігоровичу, що з тобою, ти якийсь ніякий, сльози на очах? Приїде донька наша наступного року, вона обіцяла.
А батькове серце щось відчувало…
Ввечері пролунав дзвінок телефону. Олена взяла слухавку і раптом розплакалася! Іван Ігорович підбіг до дружини взяв з її рук телефон, послухав хвилину… І аж присів на диван…
Не доїхали вони додому… Того ж дня надвечір їм назустріч на вискочив джип… Всі… Всі пішли в засвіти…
Залишилася в пам’яті фотографія. На ній вся компанія, яка була на дні народження – молодша сестра Ольга якось здогадалася зробити фото.
Всі залишилися в пам’яті веселі та радісні… Такими й залишились у пам’яті батьків дочка із зятем.
Над пам’яттю ніщо не владне. Навіть час…