Я поїхала у Валенсію (Іспанія) давно, ще у 2010 році. Звісно, причина очевидна – заробітки. Туалети мила, за літніми людьми доглядала, дітей няньчила, в кафе прибирала. Трудилася на благо своєї родини. У Тернополі тоді залишилася моя мама та син Ростислав.
За 13 років важкої праці я заробила багато грошей. У квартирі тепер новенький ремонт, матусі зробили операцію на серце, Ростик вивчився на червоний диплом. Коли синові виповнилося 18, я вирішила купити йому невелику квартиру-студію у новобудові. Ну знаєте, аби він мав своє житло, родинне гніздечко. Бо в Україні з такими мізерними зарплатами ніколи не заробиш на квартиру, хіба кредитів набирати.
Зараз Ростику 25. Рік тому почав зустрічатися з якоюсь Марійкою, познайомився у компанії друзів. А вже через декілька місяців вона переїхала до нього жити. Он зараз до весілля готуються.
Мені здається, що там щирим коханням не пахне. Марія знала прекрасно, що я в Іспанії працюю. І от вже що вона, що свати сподіваються, що саме я профінансую витрати. А губа у них широко розмотана – ресторан за містом, лімузин, великі декорації, дуже дорогий фотограф, дизайнерська сукня. Так порахувала, що треба мінімум 200 тисяч гривень дати.
Але це ще не все. Я тиждень тому приїхала в Тернопіль, побуду тут до весілля. Син запросив батьків Марії у гості, аби ми познайомилися.
Пан Олег так гарно випив, сваха Галина об’їдалася хамоном та сирами, наче з голодного краю.
– Так ви у тій Іспанії гроші заробляєте файні! – тішиться пан Олег.
– Але не легкою працею. Там треба добряче попрацювати.
– Так, але все одно. Ви заробляєте тисячу євро за місяць, а ми пару тисяч гривень. То велика різниця!
– А до чого це порівняння?
– Знаєте, у нас в селі дах протікає. А ще паркан новий треба встановити. Ми б хотіли у вас взяти гроші на ремонт.
Таке нахабство мені дуже шокувало. Мало того, що я сама повинна оплатити весілля синові, то ще позичати гроші на ремонт сватам. Думала, що то вони спершу так жартують. Але вже почали показувати фото, який дах хочуть поставити, вибирали паркан.
А знаєте, який був у низ основний аргумент – “ми ж тепер родичі”. То вже просто верх нахабства, яке в жодні рамки не заходить.
Найбільш мені образливо за сина. Він так осліп від того кохання, що нічого не бачить.
– Ростику, ну зрозумій, що вона тебе не кохає!
– Мамо, ти так кажеш, бо жалієш гроші нам на весілля.
І я не знаю, як мені бути далі.
Якщо дійсно не дам гроші, то син на мене образиться і перестане спілкуватися. Але я не можу, аби невістка зі сватами сіла мені на шию.
От всі біди через ті кляті заробітки та гроші.
Що мені робити? Як стосунки з сином зберегти, але уникнути сварки і таких витрат?