— Вибачте, що так пізно, але нам більше нікуди йти. -Тепер ваш дім буде і нашим,-
почервоніла найкраща подруга дружини із сином на руках, і впевнено увійшла.
Чоловік сором’язливо опустив очі.
Світлана тримала на руках синочка, затягуючи велику валізу в коридор.
— Звісно, заходьте,- Настя відчинила ширше вхідні двері. Сергій мовчки стояв,
опустивши голову.
— Уявляєте, господиня квартири, яку ми орендували, виставила нас без жодного
попередження, ще й на ніч!
Найкраща подруга зі сльозами на очах розповідала про свої пригоди.
— Адже ми завжди платимо вчасно, не знаю, що на неї найшло.
— А чим вона мотивує? – допитувалася Настя. – Не можна ж просто так людей
виставляти!
— Каже, якісь родичі їдуть, треба терміново квартиру звільнити. А що я можу
зробити? Адже у нас жодних паперів підписано не було.
— Ну нічого, поживіть поки що в нас, поки іншого житла не знайдете. Ми вже
потіснимося.
Світлана була найкращою подругою, Настя дружила з нею з дитинства. Вона була
подружкою нареченої на весіллі і хрещеною їхньої доньки. Коли у самої Світлани
з’явився малюк, Настя здивувалася, бо ніяких молодих людей поруч із нею не
бачила, але “катувати” питаннями подругу не стала.
Жила Світлана на орендованій квартирі. Хто їх утримував, поки та була у відпустці по
догляду за дитиною, Настя не знала, але підозрювала, що батько малюка. Сама
Світлана такими відомостями не ділилася.
Двокімнатна квартира, в якій Настя жила з чоловіком і маленькою донькою,
дісталася їй від бабусі. Двом сім’ям тут було, звичайно, тісно, але робити нічого,
друзів треба виручати.
Через тиждень, повернувшись додому раніше, ніж зазвичай, Настя застигла біля
дверей. Із квартири було чути гучні голоси, лаялися її чоловік і найкраща подруга.
Жінка тихенько відчинила двері й увійшла. Не те щоб вона збиралася
підслуховувати, але співрозмовники кричали так, що все одно б її не почули.
— Навіщо ти взагалі все це влаштувала?! – кричав Сергій. – Я тобі мало грошей
давав?!
— Ще б ти не давав! Тоді б Настя все дізналася ще три роки тому! – парирувала
Світлана.
— Поясни мені, чого ти добиваєшся? Навіщо ти з квартири пішла? Я з такими
труднощами знайшов це житло за прийнятну ціну! А тепер що? Знову шукати?
— А ти не розумієш? Мені набридло бути невідомо ким! У моєї дитини має бути
батько і нормальні умови для життя!
— У мене є сім’я, ти це знала з самого початку. Ти погодилася з моїми умовами, коли
збиралася залишити цю дитину. То що змінилося?
— Я вже сказала, у дитини має бути батько!
— Але я одружений, і в мене є донька, я ж не можу розірватися!
— Мене це не хвилює. Мені набридло ховатися. Тепер це наш дім, і ми будемо тут
жити.
— І як ти збираєшся пояснити все це Насті?
— Це твої проблеми, ти й пояснюй!
Настя притиснула руку до губ, щоб не закричати. Усе було ясно: чоловік і найкраща
подруга зрадили її. Причому сталося це давно і тривало донині. І живим свідченням
тому був маленький син подруги Антошка.
Ще не знаючи, що вона робитиме далі, жінка тихенько повернулася до коридору й
гучно грюкнула дверима, наче щойно ввійшла.
— Сергію, я вдома! – дружина намагалася не видати свого збудження і говорила
награно весело.
— Антоша ще в садочку? Давайте заберемо дітей і сходимо в парк, погода сьогодні
чудова?
Їй потрібно було оговтатися, зануритися в домашні турботи, щоб привести думки до
ладу.
На прогулянці чоловік і подруга нічим не видавали себе, спілкувалися підкреслено
ввічливо. Але Настя бачила злі погляди, які вони кидали потайки один на одного.
Жінка не розуміла, як їй краще вчинити в такій ситуації, все, що вона могла, це
плакати в подушку ночами, а вдень робити вигляд, що нічого не відбувається.
Пройшов тиждень, вона вирішила, що має з кимось поділитися своїм горем. З
кимось, хто вислухає і допоможе.
Подруга і колега по роботі Карина помітила, що з Настею щось відбувається, і сама
запропонувала поговорити за чашкою кави.
— Так, ситуація негарна, – констатувала Карина, коли подруга виклала їй усе, що
наболіло.
— Я не можу більше, Кариш! Мені доводиться з ними в одному будинку перебувати, а
я навіть дивитися на них не можу.
У Насті вже не залишилося сліз, і вона просто тужливо дивилася в простір.
— А чому ти з ними не поговориш?
— Я не знаю як. Адже вони все заперечуватимуть, стануть щось вигадувати, а в мене
немає сил дивитися на цей цирк.
— А ти взагалі чого хочеш? Вигнати її? Або його?
— Я хочу вигнати їх обох! Але не просто за поріг виставити, щоб вони зійшлися і жили
приспівуючи. Я хочу, щоб вони обидва пошкодували про те, що зробили. Хочу, щоб
після цього їм разом життя не було!
— Ну якщо твій чоловічок не особливо цінує шлюбні клятви, то це досить легко
влаштувати,- усміхнулася подруга.
– А квартира чия? А то ми чоловіка-гуляку
виставимо, а він із собою житлоплощу забере, ти в збитку залишишся.
— Квартира моя. У тому то й річ, що вони на моїй території живуть, у мене під носом…
– жінка схлипнула.
— Гаразд, не реви, подруго, ось що ми зробимо…
Наступного дня Карина сиділа в машині поруч з офісом Сергія. Робочий день
закінчився, співробітники виходили з будівлі по одному і групами, жваво
розмовляючи. Сергій вийшов один і попрямував до стоянки. Карина швидко вийшла
з машини, відкрила капот і схилилася в роздумах.
Прийом був старий як світ, але від того не менш ефективний. Щоб виверт спрацював
напевно, жінка підготувалася: на ній був відвертий костюм і туфлі на підборах,
макіяж приваблював, аромат парфумів вабив.
— Пані, вам допомогти?
Пастка зачинилася.
— Ти чого невесела така? – приставала Світлана до подруги. – Чи з’їла чогось?
Прямо вигляд у тебе хворий.
Вони сиділи на кухні й пили чай. Сергій ще не повернувся з роботи, діти були в садку.
Для задуманого вигляд у Насті був вельми відповідний, нічого навіть зображати не
довелося.
— Я, Світлано, думаю, що Сергій мені зраджує, – зітхнула Настя, крадькома
спостерігаючи за найкращою подругою.
Та напружилася, але голос не змінився.
— Та ти що? Не може такого бути. Та й навіщо йому, у нього тут і так цілий гарем, –
Світлана засміялася двозначному жарту.
— Не знаю, але тільки він з роботи приходить пізно, і від нього чужими парфумами
пахне, ти хіба не помітила?
— Нічого я не помітила, я ж твого чоловіка не нюхаю, – нервово хмикнула подруга.
Але Настя побачила, як вогник підозри промайнув у її очах.
— Ну так, ти маєш рацію, з боку так начебто й непомітно. Але я відчуваю, що щось не
так…
Тижнем пізніше подруги знову сиділи за чашкою кави, відпочиваючи після роботи.
— Ну ти як, Настю? Я бачу, маєш трохи кращий вигляд, – Карина помішувала в чашці
вогняну рідину.
— Нормально, Кариш, я заспокоїлася і точно розумію, що роблю. Як у тебе?
— Усе нормально, наш блазень загруз по самі бакенбарди, – жінка усміхнулася,
прикривши рот рукою. – Квіти вчора приволок, романтик!
Тут вони обидві засміялися.
— А ти як? Почала обробку об’єкта? – весело поцікавилася Карина.
— Обробка в процесі, об’єкт у сумнівах і роздумах, погано їсть, тривожно спить, –
доповіла Настя і жартівливо доповіла подрузі.
Обидві знову розсміялися
Тепер, коли Настя прийняла рішення, їй стало набагато легше. Вона вже не плакала
про свою гірку долю, а холоднокровно мстилася за зраду. Але останній і головний
акт цієї вистави був ще попереду.
— Отже, можна закінчувати? – підсумувала Карина. – Коли все зробимо?
— Думаю, у п’ятницю, не дуже пізно, поки діти в садочку.
— Ти точно все вирішила, Настю? Може, просто вигнати нахабну бабу, а чоловіка
пробачити? – про всяк випадок уточнила подруга.
— Ні, Карино, пробачити я вже не зможу ні його, ні її. Нехай краще дочка без батька
залишиться, ніж із таким зрадником.
— Ну що ж, значить, вирішили…
— Свєт, а давай сходимо кави поп’ємо, розвіємося? Тут недалеко гарна кав’ярня є,
там і посидимо, поки за дітьми не треба. Сергій усе одно з роботи знову пізно
прийде.
— Давай. А то ми, правда, давно з тобою ніде удвох не були. Ніби й поруч весь час, а
відпочити, поговорити ніколи, – пожвавилася Світлана.
Прийшовши в кав’ярню, жінки зробили замовлення і сіли за столик так, що їм добре
було видно все, що відбувається в залі.
— Як просуваються пошуки квартири? – запитала Настя.
— Та поки ніяк, я ж на роботу вийшла, сама знаєш, – відповіла найкраща подруга.
— А ти що? Гониш нас, набридли? – жінка посміхнулася, але Настя помітила її
напругу.
— Та ні, живіть скільки треба. Просто я думала, тобі наші розбірки з Сергієм ні до
чого, а вони, швидше за все, будуть.
— Ти що, з’ясувала щось? – Світлана приготувалася слухати подробиці.
—Та нічого точно не з’ясувала, але дрібні деталі вказують на те, що він зраджує.
Світлана задумалася, було видно, що такий сценарій у її плани не входив.
У цей момент двері відчинилися, і в кав’ярню зайшла пара. Жінка весело сміялася,
закидаючи голову, чоловік тримав її під руку, на передньому плані маячив
величезний букет білих троянд, який жінка тримала двома руками.
Ті, що увійшли, одразу привернули увагу відвідувачів. Хтось посміхнувся, хтось
подивився з цікавістю. Настя спостерігала за Світланою, та спочатку насупилася,
впізнаючи, а потім зблідла від злості.
— Ах ти… – почала подруга, але не договорила.
Жінка з букетом, а це була Карина, впевнено наближалася до їхнього столика.
— О, Настя, привіт! – вона нахилилася і поцілувала Настю в щоку дружнім
поцілунком. – Давно не бачилися!
— Привіт, – як ні в чому не бувало відгукнулася жінка.
— Твій хлопець? – запитала вона, киваючи на Сергія.
Той наче остовпів і не міг зрушити з місця.
— Так, це Сергій, мій молодий чоловік, – представила Каріна супутника його власній
дружині й таємній подрузі.
— А ти з ким?
— А це Світлана, моя найкраща подруга,- представила Настя супутницю.
— І вона впевнена, що Сергій – це її молодий чоловік, – весело закінчила вона.
Світлана задихалася від злості й нічого не могла толком сказати, тільки якесь
нечленороздільне шипіння. Сергій стояв стовпом.
— Ну що ж ви? Сідайте, посидьте з нами, – запросила Настя.
Карина підштовхнула Сергія, і той сів, букет жінка поклала йому на коліна.
— Що це означає? – нарешті змогла вимовити Світлана. – Що це за цирк?
Вона говорила тихо, але обличчя видавало її лють.
— Хіба це цирк? – здивувалася Карина. – У цирку весело, а тут якось не дуже. Тож я,
мабуть, піду.
Вона потиснула руку Насті, підбадьорюючи подругу, і пішла до виходу. Трійця
залишилася сидіти за столом.
— Хто-небудь пояснить мені, що відбувається? – напівнепритомним голосом запитав
Сергій.
— А як ти думаєш, Сергію? – дружина запитувала веселим тоном, але очі її були
серйозними.
Чоловік зовсім знітився.
— Тобі мало дружини і … подруги, ти вирішив ще подружку завести? Який був план,
Сергію? Жити вчотирьох?
— Та що ти з ним розмовляєш?! – раптом стрепенулася Світлана. – Він же тебе
зрадив, гнати його треба, а не розмови вести!
— А ти? Ти мене не зрадила, коли за моєю спиною з моїм чоловіком стосунки
завела? Антоша ж його син, правда?
— Та що ти… – почала подруга.
— Не треба, – відмахнулася Настя. – Я все знала з того моменту, як ти в нас
оселилася, чула вашу розмову.
— Настя, ти неправильно зрозуміла, – знайшов у собі сили чоловік.
— Може, раніше так і було, а тепер мені все абсолютно ясно. Ти, Сергію, навряд чи
коли-небудь виправишся, будь-яка гарненька мордочка може легко тебе зачепити.
Світлана напевно не єдина.
Вона повернулася до подруги.
— Ти хотіла, щоб чоловік мене залишив і одружився з тобою? Ну так я тебе вітаю, ти
домоглася свого. Я тобі його поступаюся. Він, щоправда, не першої свіжості
наречений, та й навряд чи буде тобі вірний, але… мрії мають збуватися! Тож…
Настя піднялася з-за столу.
— Ми з донькою поїдемо на дачу на вихідні, у моєї подруги Карини є заміський
будинок. А ви поки зберіть речі і залиште мою квартиру, щоб до мого повернення
духу вашого там не було.
І вона пішла до виходу, не озираючись. На столі між чоловіком і найкращою
подругою в’янув букет.
Коли Настя повернулася, у квартирі не було ні чоловіка, ні подруги. Через півроку
вона дізналася, що ті намагалися жити разом, але не змогли. Тепер кожен із них
злиться на Настю за те, що та «зламала їм життя»