Сваха зі сватом залетіли в хату навіть не роззувшись.
– Чого ви до дітей пхаєтесь? Невже не розумієте, що ці ваші втручання і призвели до
розлучення?
– Свахо, ви який навчальний заклад закінчили? Бо я інститут свого часу закінчила і в
школі двадцять років пропрацювала. Не вчіть мене як жити, – відповідала не
задумуючись я.
Ви знаєте, а я відразу своїй дочці казала, що цей її Тарас непутящий. Та дочка була
молода, закохана, і її не перепреш.
Але добре, що послухала мене Орися, і не прописувала Тараса в будинку, в який ми з
чоловіком всю душу вкладали, бо для єдиної дочки старалися.
В Орисі і Тараса трійко дітей. В наш час, погодьтесь, це не мало і дуже затратно, бо
вони ростуть, як і їх “апетити”.
Але і з цим би я змирилася, якби Тарас не їв так багато.
Зять в мене, на вигляд, як Клички два в купі. Працює він на залізниці. Я вже боюся
того моменту, як він додому з роботи приїжджає, бо та “біла шафа” не замикається.
– Орисю, та той твій чоловік певне більше проїдає в нас, аніж заробляє.
Я їсти не дуже люблю готувати, як і сама Орися. Хоч я вже і на пенсії, та я не
збираюся до останнього з фартушком біля плити стояти.
Орисі також це не підходить, до того ж, в неї також робота.
– Хочеш їсти, то купи собі палку ковбаси і їж, і ще твої діти біля тебе наїдяться, –
говорила я зятю.
Ну а хіба я маю йому догоджати? І Орисі я так наголошувала. Раз стількох дітей
надумав мати, то нехай їх і себе годує
.
Але недавно ми з Орисею набралися сміливості і прогнали Тараса з зі свого дому.
Сваха моя зі сватом з села. Приїхали і наробили шуму.
– Та мій син казав, що ви навіть борщу не вмієте зварити. Він сам дітей кормить.
Стидали б ся, – говорила сваха.
Я з того всього побігла в холодильник і витягнула глибоку миску, в якій була
вчорашня молода картопля і сардельки.
– Як не варю? Що ви таке говорите свахо? Ось подивіться, – тикала я їй під ніс.
Ще вона почала говорити, що я погано доньку виховала, бо коли вона лежала в
лікарні, та її жодного разу не провідала.
Але сваха має доньку, чого моя дочка має туди пхатися?
Я вважаю, що краще нехай донька сама буде, бо той Тарас нічого не робить, тільки
їсть.
А дітям він зобов’язаний допомагати. Я їм ще на першій, Олесі, казала зупинитися,
але хіба той Тарасьо мене слухав?
Я вам кажу, з такою сімейкою моя дочка зв’язалася, що годі словами описати…
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для
ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний
досвід? Довірте нам свою історію!