Я ще 14 років тому поїхала в Італію на заробітки й досі там проживаю та працюю.
Приїхала на Батьківщину на зимові свята, оскільки в мене 9 січня день народження – 55 років виповнилося, тому хотілося відсвяткувати в рідному колі.
Коли я їхала за кордон, моєму синові було вже 17, якраз вступив до університету, а я вирішила час не гаяти, а підзаробити трохи грошей.
Наше село розташоване неподалік обласного центру, однак на той час будинок був дуже занедбаний. Я виховувала сина самостійно, працювала в медпункті фельдшером, тому практично не мала можливості зробити ремонт. Можливо, так би і далі тривало, якби одного разу до мене в медпункт не прийшла одна жіночка, яка вже довгий час перебуває в Італії. Запропонувала мені допомогу в пошуках житла й роботи, а я вирішила не втрачати цього шансу.
Батьки мене підтримали, а син вже переїхав в гуртожиток і йому було якось байдуже.
От і подалася на чужину, висилала матері кошти, а вона за них збудувала поруч гарний будинок, потім знову потрібні були кошти, тож я залишилася в Італії на довше.
От два роки тому моєї матері не стало та ще й син оголосив, що хоче одружуватися. Невістка ніби непогана, гарна дівчина, з міста. Правда, свати в мене грошей не мають, тому весілля зробили з моєї кишені. Але мені не шкода, головне, щоб жили добре.
Думаю, я за кордоном, будинок пустує, нехай молодята йдуть і живуть. От і син став господарем, купив собі автомобіль, зробив порядок на подвірʼї. Я коли приїхала, то була шокована з краси — все змінилося до невпізнання.
Цього року в листопаді не стало моєї сеньйори, за якою я доглядала останні 5 років. Нову роботу я так і не знайшла, тому вирішила приїхати хоча б на свята додому, а далі вже б життя розставило все на свої місця.
Приїхала я в листопаді і ці два місяці проживання з дітьми мене шокували. Я себе відчувала чужою й зайвою у власному домі.
Син з ранку до вечора на роботі, а невістка в декреті з дитиною цілими днями вдома. Вона мене практично ігнорувала й уникала, вранці навіть не віталася.
Спершу я думала, що їй незвично, вона ще звикає до мене, але на свій день народження зрозуміла, що це не так.
Святкуємо ми 9 січня мій день народження, запросила я ще сватів, от сваха повертається до мене й питає, коли я вже поїду знову за кордон. Я чесно відповіла, що не знаю, а можливо я вже взагалі назовсім залишуся вдома.
На цьому наша розмова закінчилася.
Я вийшла на кухню, щоб взяти страви, й почула розмову між свекрухою та невісткою. Сваха сказала, щоб вони не спішили зносити нашу стару хату, мовляв, якщо я більше не поїду в Італію, то де буду жити? Я ледь не знепритомніла, стільки років провела на чужині, щоб влаштувати власне гніздечко, а мене діти виганяють з мого рідного дому.
От не знаю, що мені далі робити. Їхати в Італію і заробляти кошти на нове житло чи вказати на місце дітям?
Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями!