Вклоняюсь низько, до землі, своїм батькам,
За те, що дали право в світі жити!
І дякую невтомним їх рукам,
Які не мають часу відпочити…
В вас чуйні душі й золоті серця,
Хай те, що дали, вам сторицею вернеться!
Щоб посмішка не сходила з лиця,
І мали все, що тільки заманеться!
Хай Бог здоров’я, мої рідні, вам дає,
До віку вдячна за уроки виховання!
Щаслива я, що ви, батьки, у мене є,
Пробачте, любі, за усі переживання!
Хай радісним буде ваш кожен рік,
Дай, Боже, вам ще правнуків діждатись!
Я обіцяю, що за весь мій вік,
Будете мною ви завжди пишатись!
© Людмила Степанишена