– Бабуся хоче у нас трохи пожити, візьмемо її до себе на пару місяців?
Від такої пропозиції чоловіка, я мало не втратила дар мови. Бабуся у нас пожити
захотіла? Мабуть, набридло бабусі у прохідній кімнаті жити!
– Слухай, а чому тільки бабуся поживе? Давай усіх покличемо: бабусю, твою маму,
твого тата? Їм усім тісно, наче? То давай усіх покличемо, а самі на вокзал підемо,
щоб твою рідню не стискати? – почала знущатися я.
– Гаразд, скажу, що у нас ремонт.
– Навіщо? Правду скажи: ми хочемо насолодитись останніми місяцями життя удвох
перед поповненням. Дитина з’явиться, і нас більше ніколи не буде двоє. Навіщо
щось вигадувати?
– Бабуся образитися може!
Від такої дрібниці я відмахнулася: нехай ображається скільки її душі завгодно.
Взагалі, чоловікові не пощастило з родичами!
Після армії він опинився на вулиці, всі на нього начхали. Каже, знав би заздалегідь,
лишився б за контрактом.
Поки чоловік віддавав борг Батьківщині, його батьки розлучилися, та розділили
майно. Після розлучення, з однокімнатної та трикімнатної квартир, дачі з великою
земельною ділянкою, капітального гаража, та машини, утворилися дві двокімнатні
квартири.
Ось тільки в жодній із квартир мій чоловік нікому не був потрібен! Свекруха знайшла
співмешканця, а свекор зійшовся з жінкою, яка мала двох дітей.
Ще був варіант приткнутися до бабусі у трикімнатну квартиру. Бабуся одна
виховувала двоюрідного брата мого чоловіка.
Двоюрідний брат чоловіка – сирота майже з пелюшок, його матері не стало, а батько
залишився невідомим. Бабуся дала моєму чоловікові від воріт поворот, пояснивши
відмову так:
– У прохідній кімнаті тебе розмістити? Тобі незручно буде. До брата тебе підселити?
Він уже величезний, не хоче. Живи з матір’ю!
Чоловік плюнув на все, і від друга, у якого зупинився, поїхав працювати на завод до
іншого міста, з наданням гуртожитку іногороднім.
Про мого чоловіка ніхто навіть не згадував. У його батька з’явилася дитина, мати
почала випивати разом зі співмешканцем. Бабуся вся була у коханому онуку.
У рідні краї мій чоловік повернувся лише за десять років. Працював то там, то там,
проходив різні курси професійної підготовки, їздив по всій країні. Останні роки, перед
поверненням додому, провів на півночі.
За ці десять років чоловік спілкувався з родичами лише кілька разів, і то телефоном,
а не особисто. Після покупки квартири заїхав до матері, і жахнувся!
Роботу вона втратила, повна квартира “сумнівних друзів”, бардак, сморід, а замість
вітання, прохання дати грошей на пляшку.
З батьком чоловік зустрівся у кафе, його навіть у гості не запросили. Незручне
мовчання, розмова про погоду, поплескування по плечу, і три слова на прощання:
– Ти виріс, сину.
Бабуся була привітніша: спекла пироги, похвалилася правнуком і правнучкою. Тільки
ще прямо сказала, щоби на квартиру мій чоловік не розраховував.
Свою кімнату бабуся поступилася правнукам, сама жила у прохідній, скаржилася, що
важко, усамітнення не вистачає, але чого тільки не зробиш для близьких.
Після цих зустрічей, формат спілкування повернувся до рідкісних телефонних
дзвінків, більше жодних гостей, чи запрошень на свята.
Коли ми з чоловіком познайомилися, я мала свою однокімнатну квартиру. Але ми
жили в його однокімнатній, на двох місцях вистачало.
Після третьої річниці шлюбу я була в положенні, ми об’єднали квартири, купивши
двокімнатну в гарному житловому комплексі.
Бабуся про нашу квартиру дізналася. Дзвонила, вітала мого чоловіка з днем
народження. Він похвалився, що невдовзі батьком стане.
Бабуся одразу напружилася, що місця в однокімнатній квартирі мало, запитала, як
тулитися збираємося.
Чоловік тоді повідомив їй про нашу двокімнатну квартиру, яка за метражем у півтора
раза більша, ніж бабусина трикімнатна квартира.
Бабуся привітала і з майбутнім батьківством, і з покупкою нової квартири. Чоловік, із
почуттям виконаного обов’язку, поставив на телефоні нагадування, влітку
зателефонувати бабусі, та привітати її з днем народження.
Ми сиділи на п’ятій точці рівно, спокійно чекали на появу дитини, і тут на тобі —
дзвінок зі звісткою, що бабуся захотіла у нас пожити.
Бабуся, яку я навіть у вічі жодного разу не бачила! Богом клянуся, я не знайома з
жодним родичем чоловіка. Тільки чула. І те, що я чула, це просто жахливо!
Не буде в нас удома ні бабусь, ні тата, ні мами! Я вважаю, що мій чоловік їм нічого не
винен. Нічого! Ніде не написано, що треба забирати до себе бабусь, втомлених від
прохідних кімнат! Як ви вважаєте, я правильно вчинила?