Щойно в раді стався гучний скандал.
Юля рознесла безглузду спробу Порошенка виправдатись за мінські договірняки.
“Весь цей трьоп про те що є різні варіанти угоди обман. Читайте 9 пункт, там чітко зазначено політичні умови ПЕРЕД безпековими, тому не треба тут брехати й нікого дурити у цьому!”, – сказала вона.
Наразі Петя розуміє, що у Мінську він фактично підписав капітуляцію України. Тому вигадав типу є різні версії мінських угод. Може в його реальності вони і є, але ті, що він затвердив з Путіним, Меркель та Олландом, на жаль, припускають вибори на Донбасі до отримання кордону.
Єдиним вірним варіантом для нього було б публічно покаятися, визнати свою помилку та кивати обставини. Натомість він просто бреше, виставляючи себе неадекватом в очах усіх, хто читав ці угоди
Найстрашніша справа Порошенка для України – це Мінськ-2. Навіть не корупція, не торгівля там із ДНР та ЛНР вугіллям. Зрештою, торгівлю треба було залишати і її легальність прибрала б корупційні схеми.
А от виконання Мінська -2 ставить хрест в Україні навіть у існуючих територіальних кордонах. Це механізм запуску легального розпаду, громадянської війни та подальшого поділу України. Мінськ-2 – це повільний вогонь, в якому Путін варитиме Україну. Ось ця найстрашніша справа Порошенка – він допоміг створити інструмент розпаду, пише Yuriy Romanenko у своєму телеграм каналі.
А я відповім так. Досить виправдовувати Пороху. Порох ввів у практику постійно брехати, вводячи в оману народ. Брехав про найсильнішу армію, про 144 реформи та іншу лабуду, яку заливав у вуха довірливим хобітам.
Як наслідок, це породило самообман та ілюзії щодо того, хто ми є і що ми реально можемо. А самообман в умовах війни веде до катастрофи, бо ми не можемо приймати правильні рішення, бо впевнені, що ситуація краща, ніж є насправді. Все починається з брехні. Спочатку ми обманюємо самі себе, потім обманюємо інших, а потім нам ніхто не вірить і ми опиняємось віч-на-віч у розбитого корита. Ось у чому страшна суть події за 8 років. Потрібно перестати обманювати самим себе і назвати речі тим, що вони є. І тоді у нас з’являється шанс змінити ситуацію на краще.
Щоправда така. Ми зазнали поразки у 2014 році, яка виявилася у конкретних територіальних втратах. Наше керівництво було наполегливо нерішучим і продажним, що навіть не запровадило воєнного стану, що створило всі наступні ланцюжки деструктивних процесів. Замість того, щоб поводитися так, як веде себе держава в умовах військової загрози (перебудовує свою організацію, перебудовує економіку, запускає програми забезпечення армії військовою технікою, вилучає власність у ворогів та інша, інша, інша) ми всі звели до постійної балаканини та надій , Що ось-ось хтось там зупинить Путіна, Північний потік-2, Кримський міст. Вішали борди про комерційні ціни на газ, як перемогу, а от коли зіткнулися з ціною 3 тис доларів за 1000 кубів, то почали чухати ріпу, що економіка помирає, як кит, що потрапив на мілину.
У сумі вся ця політика наразі привела Україну на межу катастрофи. Ми віч-на-віч із Росією, без гарантій, без економіки, з демотивованим населенням, більша частина якого срать хотіла на таку державу, яка її доїть з ранку до вечора. І продовжуємо себе тішити якимись ілюзями у стилі Don’t look up. Скажіть, що ще має статися, яка комета має впасти, яка атомна електростанція вибухнути, які області треба втратити, щоб Україна включила інстинкт самозбереження та почала тверезо дивитись на світ та саму себе?