Мій син взяв у дружини жінку з її донькою від першого шлюбу, причому його дружина старша за нього самого. Не знаю, чим вона так йому сподобалася, тільки що прийшов з армії, але сказав: «Кохаю її, все для неї зроблю, і до дочки її звикну!» Але прожили вони всього чотири роки разом, тільки і нажили що спільного сина. Розлучилися через важкий характер невістки, вона весь час намагалася командувати чоловіком, хотіла підпорядкувати його на правах старшої в домі, але у мого сина теж є своє чоловіче слово, з яким вона не хотіла рахуватися.
Син після розлучення виїхав дуже далеко, його товариш по службі покликав на заробітки. Я у його від’їзд дуже хвилювалася, адже був синок мій поруч, а тепер так далеко поїхав. Довго робила винною в цьому свою невістку, адже якби не вона зі своїми постійними докорами, то жили б до сих пір разом, поруч зі мною. Аліменти він на свого сина висилає, і для тутешніх місць це справжня зарплата, не кожна мама стільки отримує від колишнього чоловіка. Але моїй невістці скільки їй грошей не давай, все одно мало. Тим більше на першу дочку невістка взагалі аліменти не отримує – її колишній від них ховається.
Ось і вирішила невістка поїхати в столицю на заробітки. Вже не знаю, ким вона там влаштується зі своєю середньою освітою без професії, але вона запевняє, що столичні друзі їй допоможуть в усьому: і житло і роботу знайдуть. Тільки от дітей їй подіти нікуди: її мати категорично проти, та й дітям не справа жити в сільському будинку без зручностей. До того ж її мати частенько засиджується зі своїми подругами, внуки там взагалі покинуті будуть. Сваха навіть від старшої внучки відмовляється. Невістка просто благає мене взяти до себе дітей, поки вона там заробляти буде гроші. Каже: «Ну який сенс з одних аліментів на трьох людей, тут в маленькому містечку не обійтися, а якщо куди і йти, то тільки копійки отримаєш!»
В принципі, я не проти. Я пенсіонерка, в моєму будинку 3 кімнати, є невеликий садок. На рахунок свого онука я слова не скажу, але дівчинка мені не рідна, тим більше з таким же характером як у її мами. Але нічого не поробиш, дитину ж не можна залишати на вулиці. Невістка каже: «Всі аліменти від вашого сина все одно будуть вам йти, погоджуйтеся!» Ага, то їй мало цих грошей, а то вистачить. А її дочку, між іншим, в цьому році в школу треба буде збирати! Я запропонувала такий варіант, кажу: «Заради Бога, зі своїм онуком ми самі розберемося – син буде гроші надсилати, та й у мене пенсія є, але на дочку надсилай зі свого заробітку частину. Враховуй, я їй буду не стільки бабуся, скільки няня, і це нормально, що по догляду за дитиною платити треба!»
Спочатку вона образилася, розсердилася: мовляв, серця у мене немає, вона хотіла накопичити і з великою сумою приїхати сюди, щоб нормальне житло купити. Та й взагалі, їй треба там влаштуватися, за оренду житла гроші віддавати. Потім ніби як навіть їхати передумала, спілкуватися зі мною перестала. А зараз знову від неї постійні дзвінки пішли, мовляв, їхати треба, але для початку вона буде висилати не так багато: якусь одну тисячу на місяць, вона вже підрахувала, скільки зможе відрахувати. Але я кажу тверде «ні», в столиці заробітки хороші, вона там одна годуватися може, на доньку треба висилати тисячі три, не менше. Потреб багато, дівчинка росте, їжу і одяг треба купувати! Чому коли жінки беруть з чоловіків аліменти, вони не церемоняться, а тут торг якийсь незрозумілий почався?
Загалом, вона потихеньку збирається. Трохи сердиться, звісно, на мене, але на варіант в три тисячі гривень на дочку погодилася. Я її попередила: не перешлеш хоч на місяць, то повертайся, інакше дочку мамі твоїй відвезу. Ображається, каже, що якби вона була така багата там, то могла б тут і справжню няньку знайти, щоб її не дорікали. Ні, ну хіба я не права? Вона і їде туди не для того, щоб самій на широку ногу гуляти, а щоб дітей забезпечувати! І це я ще за рідного онука нічого не прошу! А її нахабство не знає меж. А я хочу по-людськи.
Фото ілюстративне – boisestatepublicradio.