Сергій та Уляна були молоді і закохані. Обидвом по вісімнадцять років. Плани на майтутнє будували спільні. Батьки натішитися дітьми не могли. До весілля готувалися.
Сергій вирішив, що краще поїхати до столиці і підзаробити більше грошей. Щоб весілля пишним було. Як мріяла Уляна. І сукню хотів найкращу Уляні купити.
⁃ Як я без тебе тут?! Та й поспішити треба, здається скоро нас стане більше, – таємниче глянувши на свого коханого, сказала дівчина
⁃ Я вже найщасливіший майбутній татусь, – від радості кричав Сергій. – Уляночко моя, як же я тебе люблю.
І молоді люди довго сиділи, обіймаючи одне одного.
Сергій часто телефонував. Розповідав про роботу. Про нових товаришів. Часто вони обговорювали майтутнє, як разом житимуть. Яке імя оберуть хлопчикові, чи дівчинці, кого вже Доля подарує.
Одного вечора хлопець зателефонував і сказав:
⁃ Уляно, Ти навіть уявити не можеш, кого я сьгодні зустрів в метро по дорозі додому.
⁃ Кого ж, любий?!
⁃ Твою однокласницю, сусідку Оксану. Виявляється вона тут вчиться. В тітки своєї живе.
⁃ Сергійку, ми з нею не такі вже близькі подруги. В школі не особливо дружили. Але це добре, що ти її зустрів.
⁃ Я й вітання від Тебе передав. Ми домовилися, що на вихідні погуляємо. Вона добре знає Киів. Покаже, що й до чого. А то я відколи приїхав, нічого й не бачив, окрім роботи.
Уляні не зовсім сподобалася ця ідея.
Але вона, все ж сказала:
⁃ Так, відпочинеш хоч трішки. – Вона досі відчувала себе трохи винною в тому, що її хлопець змушений так важко працювати, і бути так далеко від неї, тому що весілля захотіли гарного. Дівчина вже й жалкувала. Могли ж просто розписатися. Після вихідних, Сергій розмовляв з Уляною якимось дивним голосом. Дівчина вирішила не надавати цьому особливого значення. Подумала, що це все через втому.
Коли наступної суботи він сказав їй, що знову домовився про зустріч із колишньою однокласницею, Уляни вже це зовсім не сподобалося.
⁃ Може ти сам пройдешся?! Чи з друзями?!
⁃ Улянко, Оксана просто добре Киів знає. А ти примхи свої показуєш. Тобі добре, я тут працюю, а ти вдома можеш ходити, коли й куди тобі хочеться.
Вперше їхня розмова була неприємною.
Уляну, наче щось колоньнуло. Вона вирішила не сваритися з коханим. Напевно йому дійсно потрібно розвіятися.
Але чим далі, тим рідше він телефонував. А коли вони нарешті зідзвонювалися, його голос був нервовим, він завжди кудись поспішав, спираючись на роботу, додатковий заробіток вечорами. І щоразу докоряв Уляні, що це все через її забаганки щодо пишного весілля. Уляна намагалася нагадати йому, що вони обоє цього хотіли. І він сам вирішив поїхати. До того ж, варто б поспішати, бо вже скоро її стан буде дуже помітним. А бути нареченою з великим животом їй зовсім не хотілося.
Батьки вже почали готуватися.
Через місяць Сергій повернувся. Підготовка до весілля забирала увесь час та увагу.
Але між тим, Уляна помітила, що він дуже змінився. Менше уваги їй приділяє. Частіше знаходилися в нього причини не бути разом.
Уляна заспокоювала себе лише тим, що ось відіграють весілля, і все буде добре. Як і раніше.
Залишалося два дні. Все було добре продумано. Один із кращих весільних ресторанів чекав свого дня, щоб прийняти щасливу пару, та тих, хто прийшов їх підтримати. Шикарна сукня була підібрана настільки добре, що приховувала майбутнє щастя нареченої , і підкреслювала її красу.
Здавалося, мрія молодих скоро здійсниться, як вони цього хотіли
Уляна не змогла додзвонитися до Сергія увесь день. Вже почала хвилюватися, щоб з ним нічого не сталося. Надвечір вона отримала лише повідомлення дивного змісту:
«Вибач, я покохав її. Я не можу ламати життя всім нам.Про дитину пам’ятатиму. Прощавай»
Що було далі, можна лише уявити.
Весілля, звичайно ж було скасовано. Між батьками молодих відбувалися безкінечні нервові розмови.
А Уляна… зачинившись у своїй кімнаті, припинила спілкуватися, з будь-ким…Всі намагалися її заспокоїти, підтримати, адже її стан був вкрай важким. До того ж майтутня дитина.
Через кілька днів, до кімнати постукали.
Від безсилля, дівчина навіть не могла відповісти, щоб їй дали спокій.
⁃ Донечко, дозволь увійти. – це була мама Сергія. Люба моя, дозволь посидіти біля тебе.
Уляна чекала, кого завгодно, та не його маму.
⁃ Уляно, я прийшла до тебе, бо дуже люблю Тебе. Ми з батьком відчуваємо неймовірну провину перед тобою за нашого сина, – в її очах заблищали сльози. – знаєш, для нас це також неочікувано. Бо він позбавив нас водночас себе та майбутньої дочки. І я прийшла попросити тебе, щоб ти дала можливість нам хоча б стати добрими бабусею та дідусем.
Від цих слів Уляна здригнулася. За увесь цей час вона вперше подумала про дитя. Вона уявила, як вся ситуація, могли б відобразитися на ньому. Їй стало страшно … не за себе, за майтутнє життя.
Зимового, майже передноворічного ранку, біля пологового будинку, молоду маму з донечкою, зустрічали дві пари щасливих батьків.
Коли вони вже зібралися йти, їх наздогнав молодий лікар.
⁃ Ви не попрощаєтесь зі мною?
⁃ Так, вибачте, – посміхнулася Уляна.
⁃ Можна, я до вас якось зайду?! Відвідаю молоду матусю. – невпевнено спитав лікар
⁃ Андрію Івановичу, ви ж всю вагітність мені допомагали. Стільки часу приділили. Вірніше, нам з донечкою. Мені вже незручно вас турбувати.
⁃ Та це для мене приємні турботи. Буду щасливий вас побачити.
⁃ Звичайно заходьте. Навіть сьогодні. Відсвяткуємо народження нашої внучки, – сказала щаслива мама Уляни.
⁃ Тоді до вечора, – попрощавшись, Андрій стояв ще довго під лікарню, і думками вже був поруч біля Уляни та її донечки.
Сергій одружився таки на Оксані. Але прожили вони недовго. Не зійшлися характерами, як зазвичай кажуть.
Додому з того часу, як він покинув Уляну перед весіллям, і втік, він жодного разу не приїздив.
А Уляні доля подарувала доброго і дбайливого чоловіка, та люблячого батька для її дітей. Особливо до татка горнулася старша донечка, Аня.
До того ж, у всіх були бабусі й дідусі, а в неї ще на одну пару більше.
Чи пробачила Уляна Сергія?!
Так. І давно відпустила той біль із серця. З роками, вона часто думала про те, якою важкою ціною ій далося справжнє щастя, справжня любляча сім’я.
Ось така історія, коли життя та мрії двох молодих людей кардинально змінилися через те, що хто зрадив – отримав своє. А хто любив – доля подарувала подвійну любов ….