У житті Сергія настала така пора, коли він раптом відчув, що час тече, як пісок крізь пальці.
Йому скоро тридцять п’ять, а де все: дружина, сім’я, діти?!
Не завів, не встиг… Кар’єра? Теж не зробив…
Він розумів, що великої його вини в цьому немає. Довгі роки він був зайнятий доглядом за своїм слабим батьком.
Доглядав його, підтримував з усіх сил і з самовіддачею.
Батька він дуже любив.
Вони разом поховали маму. Пройшли це горе пліч-о-пліч…
А потім батько заслаб. Фахівці не робили жодних прогнозів, та він і не цікавився.
Знав, що людина живе стільки, скільки їй судилося. І тим не менше, щосили боровся.
Тому і не до кар’єри йому було, не до зустрічей із дівчатами.
Але коли батька не стало, у Сергія прямо опустилися руки. Ніби в нього відібрали щось важливе, необхідне.
А насправді він просто осиротів, залишився в цьому світі один, не рахуючи далеких родичів, які жили по різних містах і селах.
Та ще тітки Ірини, яка жила в селі поруч із його дідом.
Коли діда не стало, його хатина дістався їм із батьком, але бували вони там дуже рідко.
А коли батько зліг три роки тому, то й зовсім не з’являлися. Ірина доглядала будинок.
З дідом вона була дуже дружна.
Але не до хати у селі зараз. Себе зібрати б у купу. Робота так собі, не солодко. Зарплатня відповідна. Раніше йшла на процедури батькові, а жили на його пенсію.
Ну, а тепер треба вчитися жити для себе…
Сергій прискіпливо дивився у дзеркало. Так, не красень, однозначно.
Чоловік записався в спортзал, добре, що він був поруч з роботою.
Вечорами у самотню квартиру повертатися не хотілося, тому тренування в спортзалі й басейн були подвійно корисні.
Через місяць він відчув прилив сил.
А тут ще одна радість! Директор викликав до себе і запропонував іншу, більш відповідальну роботу, якщо він тепер вільний.
І зарплата вища, і премії були. І знову Сергій підбадьорився. Життя потроху налагоджувалося.
Тепер можна про квартиру і машину подумати. Квартира потребувала ремонту, а машина заміни.
І те й інше було в дуже плачевному стані. На все, звичайно, грошей не вистачить, але тепер можна і кредит собі дозволити.
Він купив машину, не нову, але з невеликим пробігом.
Квартиру ремонтував сам, щоб зекономити.
Та ще й гардероб оновив: штани, светр, куртка, черевики.
І коли з цими нововведеннями було закінчено, задумався Сергій і про подругу.
Але тут на нього чекало розчарування. Де її знайти? Сходив кілька разів у кіно – там усі парами.
Сходив у клуб. Теж не те…
Так і припинив він свої активні пошуки. В інтернеті теж спробував пошукати щастя. Але ні. Всі ці підморгування, сердечка, лайки були не для нього.
Хотілося зосередитися на комусь конкретному, зустріти ту, яка підійде за всіма параметрами: і зовні, і за характером, та й взагалі, хай краще цим займуться професіонали.
І Сергій, набравшись сміливості, звернувся у шлюбне агентство.
Його він теж знайшов в інтернеті, сподіваючись, що там йому підберуть пару зі знанням справи, з урахуванням його можливостей і потреб.
Та ще й варіанти запропонують, залишиться тільки вибрати і відповідати запитам другої половинки.
І ось тут на нього чекав черговий сюрприз!
Діловита на вигляд жінка, трохи втомлена, запросила його сісти і стала заповнювати анкету на комп’ютері, задаючи йому питання, як вона висловилася, по суті.
Перше:
– Своє житло є?
– Квартира у багатоповерхівці, недавно відремонтована.
– Євроремонт? – сухо і по-діловому запитала вона.
При слові нема, вона подивилася на Сергія з жалем і прокоментувала, що порядні панянки віддають перевагу або елітному житлу, або хоча б євроремонту.
Друге питання: машина.
– Який у вас автомобіль? Лексус, Мерседес, БМВ?
– Ні, Ланос.
– Ой, чоловіче. І тут слабенько, – зі співчуттям сказала панянка, продовжуючи клацати на клавіатурі.
Третє: дача.
– Так є! – надихнувся Сергій. – Будинок в селі. Чудові місця, річка, ліс…
Жінка не дослухала до кінця опис всіх принад сільської природи і повідомила, що під дачею розуміється будинок в котеджному селищі з усіма зручностями.
У результаті Сергій потрапляв у розряд не дуже завидних наречених, але у нього були й плюси: не гульбанить, і зовні привабливий. Так що шанс все ж таки є.
Приблизно через тиждень йому зателефонували з приємною звісткою: ним зацікавилося кілька жінок, одна з них готова одразу зустрітися…
Надіслали фото. Дані не захотіла надсилати, все розповість сама при зустрічі, якщо вона відбудеться.
На Сергія з екрана дивилися сумні очі з-під низького чубчика. Вниз опущені губи. І було в її образі щось таке, через що її хотілося пошкодувати.
– Можливо, така ж самотня, як і я? – подумав Сергій і погодився на це знайомство.
Домовились зустрітися біля кафе. Її він побачив здалеку.
Вона стояла біля входу і неспокійно оглядалася на всі боки.
Жінка була ображена, що їй довелося чекати, хоч Сергій прийшов за п’ять хвилин до призначеного часу.
На ній була надто відкрита сукня, поверх якої була якась накидка.
Жінка була явно старша, аніж на фото. Хоча той самий чубчик, той самий сумний погляд, неусміхнене обличчя…
Спілкування якось одразу не склалося. Сергій замовив собі каву, вона ігристе. А розмова зводилася переважно до грошей і квадратних метрів житла.
Нарешті Сергій знехтував усіма правилами, сказав, що дуже поспішає, розплатився і залишив свою здивовану супутницю саму…
…Наступного дня він отримав від агентства наганяй по телефону за нетактовність.
Сергій попросив видалити його анкету.
Після цієї невдачі, через яку він чомусь зовсім не засмутився, Сергій у найближчий вихідний вирішив вирушити в село.
Захотілося і хатинку перевірити, і тітку Ірину відвідати та й відпочити на природі.
Тітонька вибігла йому назустріч, як тільки він припаркувався біля свого будинку.
Вона дуже зраділа, обійняла Сергія. Ірина принесла ключі і провела його в будинок.
Там був повний порядок, було чисто, хоч і видно було, що в хаті ніхто не жив.
– Я провітрюю тут, Сергію, – сказала тітка Ірина. – І пил протираю. Підлогу, щоправда, давно не мила.
Сергій щиро подякував Ірині і вручив їй невеликий подарунок.
– Дякую тобі, – сказала тітка і запросила Сергія ввечері на вечерю. – Як відпочинеш з дороги, приходь. Я курочку приготую. Прийдеш?
– Звичайно, тітка Ірино, – пообіцяв Сергій, помітивши в її очах лукавий вогник.
Взявши із собою коробку зефіру в шоколаді до чаю, він вирушив у гості.
Тітка Ірина, ошатна, з гарною зачіскою, зустріла його на порозі і провела у хату.
Сергій зайшов у залу й застиг від несподіванки.
Він раптом побачив якусь молоденьку жінку.
– Познайомся, Сергію. Ця моя племінниця, Марійка. Із міста приїхала. Батьки щойно поїхали, а вона ще залишилася погостювати.
Сергій захоплено дивився на дівчину. Миліше цієї Марійки Сергій давно нікого не зустрічав.
– Ну ви поки поговоріть, а я на стіл накриватиму, – сказала задоволена тітка Ірина і залишила їх наодинці.
Вони познайомились. Марійка жила з батьками, працювала. Тридцяти їй ще не було.
І три наступні дні вони провели разом: ліс, гриби та ягоди, купання в озері і смачні пироги тітки Ірини за вечерею. І яке ж то було щастя, несподіване!
Сергію вдалося випросити ще тиждень відпустки за власний кошт.
А потім вони розлучилися. Він провів Марійку і повернувся додому, обіцяючи їй швидку зустріч.
Марійка зателефонувала йому по відео і познайомила з батьками.
Потім були ще дзвінки і нарешті запрошення на Різдвяні свята. Домовилися, що вони приїдуть із тіткою Іриною.
Тільки як тепер дочекатися цього Різдва?
Але він дочекається!
Тепер точно вирішується його доля, і якісь кілька місяців не зможуть перешкодити їй здійснитися.
Сергій нарешті відчув себе щасливим! А все інше вже не мало значення. Ні час, ні відстань…