– Я навіть питати не хочу, що тут відбувається, – строго сказав Сашко, зиркнувши на дружину і свого приятеля Павла. – І тобі, «друже», краще навіть не намагатися переконати мене, що ти приїхав об одинадцятій годині вечора в квартиру до моєї дружини, щоб допомогти їй пересунути диван…
Павло сидів на стільці за столом у вітальні. Він був одягнений вишукано, ніби зібрався на важливу зустріч чи в ресторан.
Темно-сині стильні штани, які чудово підкреслювали його довгі ноги й спортивну фігуру.
Сорочка підібрана в тон, три верхні ґудзики розстебнуті…
Враховуючи, що вся його мужня шия була вкрита слідами губної помади, ледве прикритими коміром тієї самої стильної сорочки, здогадатися, що відбувалося вдома в Сашка за його відсутності, було нескладно…
Олена, дружина Сашка, сиділа на сусідньому стільці в чорному пеньюарі й легкому халатику поверх нього.
До сьогодні Сашко на дружині такого комплекту не бачив жодного разу.
Та й узагалі, за десять років шлюбу Олена, як здавалося Сашкові, жодного разу не балувала його такими вишуканими вбраннями.
На столі стояли два недопиті келихи з ігристим і фрукти. Парочка зустрілася тут сьогодні явно не для того, щоб обговорити важливі справи, чи якісь новини.
– А де Сергійко? Де мій син? – глянувши на дружину, спитав Сашко.
– Він у моєї мами… Залишився там сьогодні з ночівлею… – несміливо відповіла Олена.
Здається, дружина тільки зараз почала розуміти, що вона наробила.
Схоже, її щасливому сімейному життю настав кінець. І, як не дивно, Олена власноруч зруйнувала все, що вони з Сашком будували всі ці довгі роки…
Бо ж Олена, хоч би як це дивно звучало, любила свого чоловіка і була з ним щаслива.
Сашко завжди був надійним. І це була головна якість, за яку Олена любила свого чоловіка.
Що б не трапилося, де б Олена не була, в яку б неприємну ситуацію не втрапила, вона завжди знала, що чоловік їй допоможе і все вирішить.
Тільки один дзвінок, і Сашко тут як тут!
Приїде, забере її, надішле грошей, зателефонує, кому треба, якщо сам зараз дуже зайнятий, чи десь далеко.
Олена жила з ним, як за кам’яною стіною. Не було жодного питання, яке б не міг вирішити її чоловік.
Але… Незважаючи на це, Оленка дуже любила, коли до неї показували увагу інші чоловіки. Не тільки чоловік, з яким, звісно ж, було спокійно й надійно. Але ось якоїсь перчинки, тієї колишньої гостроти у стосунках давно вже не було.
І Олена шукала пригод на стороні. І легко знаходила. Жінка вона була ще молода, виглядала чудово, гроші чоловіка робили дива. А красива фігура і прекрасне почуття стилю у всьому, тільки додавали Оленці привабливості.
Так і проводила вона вечори, поки чоловік їхав у чергове відрядження, у компанії молодих і палких чоловіків.
То один, то другий, то третій…
Олена купалася в чоловічій увазі, отримувала купу компліментів, була дуже задоволена собою і отримувала від життя задоволення на всі сто відсотків.
А потім з робочої поїздки повертався чоловік, якого Олена зустрічала з радістю і любов’ю. Бо ж Олена була щаслива і задоволена.
Сашку здавалося, що в нього ідеальна дружина. Така приваблива, дбайлива, незважаючи на те, що їхньому шлюбу було вже чимало років.
А Олені здавалося, що в неї ідеальний чоловік. Все їй дозволяє, добре заробляє, утримує сім’ю, обожнює дружину і нічого не підозрює про її нескінченні пригоди.
І все йшло добре. До сьогоднішнього дня…
Зазвичай Олена все-таки дотримувалась обережності і побачення вдома ніколи не влаштовувала. Але не цього разу, адже тепер героєм її роману був Павло.
Павло був давнім приятелем Сашка і його колегою по роботі. Олена й познайомилася із цим цікавим чоловіком, тільки завдяки чоловікові. Вони разом прийшли на черговий корпоратив, де Павло був з ними за одним столом.
Павло був один, неодружений, навіть не розлучений. Виглядав шалено привабливо.
Олена, яка після першого ж келиха спіймала себе на думці, що цей новий знайомий обов’язково має дати їй свій номер телефону, цілий вечір не зводила з нього очей.
Вона всім своїм виглядом показувала молодому симпатичному чоловікові, що він дуже сподобався.
А Павло, хоч і був зовні дуже гарним, красою душі ніколи не вирізнявся.
Не соромлячись, що Олена – дружина його колеги, він записав її номер за першої ж нагоди, як тільки Сашку хтось подзвонив по роботі, і він відійшов.
І понеслося… Цей роман закрутив Олену з шаленством.
Жоден чоловік до Павла не викликав у неї таких емоцій, як цей спортивний, підтягнутий красень.
Олена просто шаленіла. Нескінченно переписувалася з ним у телефоні, навіть при чоловікові, зовсім не побоюючись, що Сашко може щось запідозрити.
Мало того, завжди обережна Олена, зовсім втратила обережність і бігала на побачення з Павлом, навіть не чекаючи, поки чоловік поїде у відрядження або на роботу.
Вона постійно брехала Сашкові. То їй треба до лікаря. То подружка покликала в гості. То нібито в салон краси вона записана на пів дня…
А коли Сашко поїхав на тиждень на конференцію, Олена зовсім розперезалася.
На третій день відправила сина до бабусі й вирішила зустрітися з коханцем прямо у себе вдома.
Вона, звісно, ніяк не могла очікувати, що конференцію скасують і Сашко, закінчивши деякі свої справи, сюрпризом приїде додому на чотири дні раніше…
…– Ну, треба ж, як цікаво, – продовжував чоловік, посміхаючись. – А мені ти завжди казала, що дитина має спати вдома, у своєму ліжку. Мабуть, ти дуже не хотіла залишитися зі мною тільки вдвох.
Олена мовчала. Їй було лячно. Вона не розуміла, що їй робити, як переконати Сашка не кидати її і що зробити, щоб у неї з сином і надалі було забезпечене життя.
– Оленко, ну ти от тільки на одне запитання мені дай відповідь, га? Чому саме він?! Ну, що ти в ньому такого знайшла?! Все місто в курсі, що Павлик – справжній бабій.
Безпринципний, байдужий, вітряний…
В нього ж таких, як ти – мільйон! Ти ж просто чергова пасія. Невже ти цього не розумієш? Ні, ну нехай він… Я навіть не здивований, знаючи його минуле, що він поліз до моєї дружини. Але ж ти?! Ти мене, відверто зізнаюся, вразила.
Чого тобі не вистачало в житті зі мною, га?! – чоловік дивився дружині просто в очі.
Дивно, але Павло навіть не спробував заступитися за кохану. Він, навпаки, лякливо почав рухатися у бік виходу, щоб якнайшвидше піти.
– Оленко, ну ти тільки подивися на нього! Він же ж просто втікає. Кидає тебе віч-на-віч зі мною. Навіть не намагається хоч якось виправдатись чи захистити тебе. Ось і все кохання!
У цей момент двері зрадливо зачинилися. Павло був такий. Сашко мав рацію…
Олена була зовсім йому не потрібна, так, чергова дівчина для розваг…
А Олена вже нафантазувала, що Павло завжди буде з нею. І, можливо, Олена навіть піде від чоловіка, бо Павла любить більше…
Наївна.
І він же ж присягався у вічному коханні, щодня засипаючи її десятками повідомлень.
Олена через нього зовсім перестала думати про своє майбутнє. Недолуга.
Вона ж думала, що Павло і справді чоловік її мрії і зможе зробити її найщасливішою в світі…
А він втік при першій же нагоді!
– Ну що, люба. От і залишилися ми з тобою одні, – від Сашка ці слова зараз звучали якось зловісно. – Можеш не переживати. Не хочу навіть думати про тебе. Я тобі скажу тільки одне. Якщо ти думаєш, що й надалі житимеш, як сир у маслі, ти дуже сильно помиляєшся.
Ти мало того, що зганьбила мене перед колегами, так ще й вразила моє чоловіче самолюбство.
Ти зруйнувала все добре, що було в мені. А зрадників я не пробачаю. Ніколи…
– Сашко, коханий, будь ласка! – вигукнула Олена.
– Раніше треба було думати. До речі, сина я з тобою не залишу. У мене для цього є всі можливості. Квартира моя, машина моя, гроші теж усі мої. А ти що маєш? Ну, хіба що цей пеньюар, до речі, куплений теж на мої гроші. Ти ж не працювала жодного дня! Ніколи! На що ти взагалі сподівалася, зв’язавшись із цим Павлом?
Олена мовчала.
– Гаразд, витрачати час на розбірки з тобою в мене немає жодного бажання… Я дуже втомився з дороги. Збирай свої речі і йди…
– Сашко, та ти що?! – ахнула Олена. – Куди ж я піду?!
– Мені все одно. Ти маєш п’ятнадцять хвилин. Краще йди по-доброму.
Чоловік пішов у душ, залишивши Олену сам на сам із собою…
Красива молода жінка сиділа. Сльози розчарування ішли з її очей.
Тільки зараз Олена зрозуміла, що ніколи не цінувала все те, що мала завдяки чоловікові.
Вона сама, своїми власними руками, зруйнувала і сім’ю, і своє майбутнє…