– Ось Надько, милуйся тепер, – виказував Гнат дружині. – Що нам дочка влаштувала! А ти все сваритися не давала.
Надія сиділа на кухні за столом і тихенько плакала.
– Так вона ж у нас єдина! І що, репетуєш, що вагітна, так не вона перша, не вона й остання! А коли народить так і онук не зайвий нам буде! Чи що, Гнатику, ти їх виставиш?
– Ох! – сів за стіл і рукою махнув Гнат Петрович. – Тобі одне кажеш, а ти про інше. Як я тепер людям дивитися в очі?
Вони засумували. Сім’ю їх шанували на селі, з повагою ставилися. А тут донька вичудила – завагітніла без чоловіка!
– А ось це, любий мій, давай обговоримо, – повільно промовила Надія. – Нещодавно я розмовляла з Антоніною. У неї найстарший син є, Роман. Роботу він знайшов, у райцентрі, та тільки жити йому там зовсім ніде. Чого б нам з ними не поріднитися?
– З оцими?! Так вони ж біднота!
– Та з багатими не домовитись буде! У багатих вибір є, а у цих – у кишені порожньо і проблеми житлові.
Гнат подивився на дружину і задумався, зрозумів він, до чого дружина хилить. Пропонувала вона нареченого «купити»…
…Антоніна від пропозиції дуже не відмовлялась. Покліпала своїми круглими очима і зраділа:
– Ой, яка радість… Наталя ваша, мені так подобається! Я тільки “за”, а що вагітна, так нічого це. Ромко в мене добрий, дітей любить, самі знаєте, як він із молодшими братиками та сестрою няньчиться.
Гнат Петрович, переглянувся зі своєю дружиною. Вони сиділи за круглим столом з фруктами, ковбасками, смаколиками різними та солодощами.
Це так прийшли “свататися”. Гнат все очі сором’язливо відводив – соромився, щоки у нього були червоні. Ще б пак, адже за дочку соромно.
Натомість дружина його, Надя, так і вилась біля Антоніни.
– Ой, Тонечко, як поріднимось, допомагати буду молодим, і тобі теж. Ти ж будеш моєю свахою. Я взагалі можу на три будинки жити – до тебе бігати, та до моєї дочки.
А Гнат Петрович зятю допомагатиме. У нього ж батька немає, у вашого Ромки. Ну, а Гнат завжди про сина мріяв, чим йому Ромка не син буде?
Додому Гнат з Надією поверталися щасливими. І веселими трохи… Надія взяла чоловіка під лікоть і всю дорогу до будинку посміхалася, а той ішов і бурчав тихо:
– Що ж ти наобіцяла їй, що допомагатимемо?
– А що, не будемо що, Гнатику?
…Наступного дня вони сіли в автомобіль і поїхали у райцентр.
Там у маленькій квартирці жила їхня дочка, Наталя, яка навчалася у місцевому училищі.
Квартирку цю Гнат прикупив нещодавно. Та хоч і однокімнатна, зате у новому будинку.
Коштувала ця квартира хороших грошей. Гнат купував її з наміром, щоб доньці подарувати.
Але не встиг подарувати, так вона он що вичудила.
Коли вони приїхали Гнат не захотів виходити з машини:
– Іди Надю сама, я зачекаю тут. Не можу на Наталку дивитися, зрадницю. Ти поговори там із нею, обговори ситуацію. Скажи, тато свариться, якщо надумає не послухатися, нехай речі свої збирає і з моєї квартири забирається. Я краще квартирантів пущу тоді.
Надія насупилась і почала захищати доньку, як завжди:
– Хіба можна так про рідну дочку? Ось побачиш вмовлю так, що на все буде згодна…
…Це було дивне побачення. Роман йшов у парк «знайомитись» з Наталею, голову похнюпивши.
Наталя сиділа в обумовленому місці похмура, погляд спідлоба, губи щільно підібгані.
– Ой, що ж вона так, – ховаючись за пам’ятником у парку казала Надя. – Я ж їй сукню купила привезла… А вона з’явилася в джинсах. Ну як так?!
…Роман мовчки глянув на живіт “нареченої”.
– Ми так не домовлялися, – сказав він опісля Гнату. – Їй же скоро народжувати, а ви весілля зібралися гуляти, ні, ні, я не згоден на таке підписуватись.
Гнат чіпко взяв бажаного зятя за плече руками:
– Ану почекай, не гарячкуй. Я ще ж дам тобі плату. Квартиру у райцентрі. Що скажеш?
– Та ви зовсім, чи що, – Роман зам’явся. – А квартира яка?
…Наталя цілими днями сиділа біля телевізора і наминала смаколики, які привозила мати, або готував чоловік Роман.
– Ну що ти дивився? – бурчала вона на нього. – Вперше жінку бачиш?
– Таку як ти – вперше. У халаті і неохайну.
– А мені красуватися нема для кого, – зухвало казала Наталя. – Я у себе вдома! З’явився тут на мою голову. Ти так і знай – мені не потрібен чоловік, ти моїм татові з мамою знадобився! Я народжу і житиму в кімнаті разом з маленьким, а ти так на кухні на розкладачці й залишишся. А коли підросте малий, ти вже й не потрібен станеш. Так що не звикай тут.
Роман дивився скоса, всередині все клекотіло, от би й відповісти, щоб поставити на місце панянку, яка зарвалася.
Він давно вже отримав від свого тестя дарчу на цю квартиру, тільки промовчав поки, не хотів нервувати “співмешканку”. Ну а хто вона, як не співмешканка? Адже у його квартирі, виходить, живе зараз. Змовчали й батьки, не зізналися дочці.
…Роман сам мив підлогу в квартирі і прибирав, без підказки. Наталя спочатку бурчала все, а потім почала поглядати на співмешканця.
– Він дивний. Господарює, їжу готує, таких хлопців і не знайти зараз ніде…
Сергійко, від якого Наталя завагітніла ненароком, хазяйновитістю подібною не відрізнявся.
…А тут заслабла Наталя, весь день пролежала в ліжку, сховавшись з головою, так їй було недобре, але мовчала, тільки в подушку плакала.
Роман на кухні приготував довгі спагетті з печінкою. Добре тесть із тещею повний холодильник їжею затарили.
Нарізав салат і сів їсти. Поїв і в двері “співмешканці” постукав:
– Іди їсти!
Та не відповіла. Ось уже й стемніло, молодик постукав і увійшов до кімнати, з підносом їжі в руках.
– Ось, я тобі поїсти приніс.
– Н–не хочу їсти, – промовила Наталя.
Роман глянув на неї й оторопів від несподіванки.
– Ти заслабла, чи що? А чого лежиш, треба викликати лікаря.
– Не треба! Кому я потрібна… Полежу – минеться. Я навіть мамі не можу сказати, що мені недобре! Я ж… Я не потрібна нікому, розумієш? І дитина моя, нікому не потрібна!
Роман терпляче взяв телефон і зателефонував у швидку, потім доторкнувся до лоба Наталі й приніс змочену водою ганчірку.
– Не хвилюйся так, нічого страшного, – вимовив він. – Слабість звичайна. У моєї матері теж таке бувало, я пам’ятаю, все було так само, коли вона ходила вагітною моєю сестричкою.
– П–правда? – забувши про все, з надією подивилася на “чоловіка” Наталка.
– А як же ж! Ти давай вставай, приводь себе трохи в порядок. Тобі треба у все сухе переодягтися.
Сільські цікавилися Наталією та Гнат відповідав сухо:
– Віддав заміж за Романа, давно вже. Молоді таємно від мене зустрічалися виявляється. Ну а що, він у райцентрі і вона там же ж, от і долюбувались, скоро народжувати їй.
Йому вірили, адже людина він чесна.
Надія, все бігала до свахи Антоніни, жінки подружками стали.
– Романе, можна я до вас додому в гості приїду, – попросилася Наталя. – Так скучила за рідними місцями, та й батькові соромно на очі показуватись. А то хоч у вас буду.
– Я тільки радий буду, сам у село хочу, – засяяв Роман.
Стосунки між “подружжям” згладилися після того випадку і Наталя почала ставитися до чоловіка як до друга.
Цілий день просиділа Наталка в чужому домі, чекаючи на батька. Мама прибігла одразу ж, а ось Гнат – ні.
– Тато досі злий на мене і не пробачив значить…
…Гнат сидів сумний біля свого будинку на лавці. Та на дім сусідів усе поглядав. Знав він, що приїхала Наталка з чоловіком, але не міг піти побачити дочку. Не пускало щось усередині, не давало…
Біля будинку зупинився мотоцикл і з нього стрибнув якийсь хлопець.
– Не підкажете, де Наталя живе? – поцікавився він голосно і серце Гната тьохнуло.
– Тут живе, а ти хто їй?
Незнайомець пригнув голову, як почув це, потім випростався, пригладив рукою зачіску:
– А ви її батько, так?
– Ну я.
– Поговорити треба.
…Гнат супроводив гостя у двір, у літню кухню:
– Слухаю.
– Чув я, що ви Наталю заміж віддали. Та не просто так, а за квартиру.
– Звідки знаєш? – запереживав Гнат.
– Та я не дурний, сам здогадався. Я ось до вас з якою справою приїхав: Наталка ж від мене вагітна. Та й характер у неї був поганий, мене виставила, тому й розлучилися ми. Але якби знав я, що ви за неї квартирку подаруєте, побіг би прямо в РАЦС.
Хлопець глянув на Гната, який замовк, і раптом весело кивнув головою:
– До речі, дивлюся я на вас і розумію: ви мені так подобаєтеся! Мені б такого батька, як ви! Я б вас татом називав та на руках носив! А давайте вже будемо ріднитися. Адже ж я не чужий буду, справжній батько вашого онука.
– У мене квартир більше немає, щоб дарувати, – тихо промовив Гнат.
– То ви вже все оформили на того хлопця? І що, нічого не зробити вже? А може, спробуємо?
…Пішов гість, трясучи чубком із двору Гната швидше вітру. Гнат підганяв його ззаду.
– Недолугий старий! – помахавши кулачком, вигукнув Сергій, втікаючи своїм мотоциклом.
Гнат повільно відчинив ворота будинку сусідів і зупинився, залюбувавшись картиною:
Посеред двору, у кульбабах сиділа просто на траві Наталя і плела віночок. Поряд були діти, у кожного на голові віночок із кульбаб.
– Тату, – побачивши батька, прошепотіла жінка. – Не йди, тату…
– Не піду я від тебе нікуди, доню, зачинив за собою ворота Гнат.
З сараю вийшов зять, Роман, з оберемком дров.
– Гнат Петрович, ви якраз вчасно… Я тут не встигаю один… А тут уже на шашлики чекають, замариновані…
Гнат підійшов до дочки, поцілував, з ніжністю погладив круглий животик. І повернувся до Романа:
– Іду, йду, зятьку… Допоможу звісно. Я завжди тобі допоможу…
Зятя свого сильно заповажав він. Після того, як прийшов і зізнався:
– Гнате Петровичу, я не можу так. Ця квартира не моя, повертаю вам, ось ваша дарча.
– То ти що не оформив досі? – здивувався Гнат.
– Я не став оформляти. А Наталка… Якщо не захоче жити зі мною, то піду сам. А квартиру я собі сам зароблю.
…Вони сиділи допізна, розходитися не хотіли. Пісні співали біля багаття, шашлики їли.
Вже давно стемніло. Роман вкривав своєю курткою плечі Наталі, а та тримала в руках сплячу сестричку Романа, Даринку.
Надія з Тонею співали жалісно. Гнат зірки розглядав. А коли побачив, як Роман крадькома цілує Наталку, радісно посміхнувся.
– Ось тепер я спокійний за дочку… – подумав він і щасливо посміхнувся.