Поява сестри мого чоловіка на нашому порозі та ще й з речами мене неабияк
здивувала. Та ще більшою прикрістю стало те, що з’явилась вона не одна а зі
свекрухою моєю. Виявилось, панянки прийшли у наш дім жити, бачте вони
вважають, що мають на те повне право, особливо зараз, коли не стало мого
чоловіка.
Коли ми із Олегом ішли під вінець то абсолютно нічого не мали, окрім амбіцій і
великого кохання. Обоє були студентами престижного ВИШу потрапити у який
змогли тільки завдяки своєму розуму.
Ми працювали і навчались, бо ж сім’ї нас ніколи не підтримували і великих сумок із
передачами продуктовими нам ніхто не надсилав. Саме це нас і зблизило, а вже
любов поєднала на роки.
Я мала маму і батька, але вони самі чекали від мене допомоги і підтримки, адже
обоє були не надто здорові. А от Олег був сиротою при живій матері. Свого часу моя
свекруха привезла його ще геть малим у село до тітки “на літо” та так більше і не
повернулась.
Олег не любив згадувати той період, адже тітка мала своїх чотирьох дітей і його
поява лиш додала їй клопотів. Дивно, як він узагалі зумів закінчити школу із
відзнакою, бо ж тітка інколи і на ніч його у дім не впускала – ночував на горищі.
Ми починали з нуля, всього що ми маємо, чого ми досягли у житті – дійшли своїм
трудом, своїми руками і розумом. Десять років ми були на заробітках, доки склали
необхідну суму для того, аби розпочати власну справу. Вперше – невдалу, а вже з
третього разу таки розкрутились і вийшли на рівень про який мріяли і до якого
прагли.
Мама ж мого чоловіка з’являлась періодично у нашому житті. Не для того, аби
попросити пробачення, чи виправдатись, ні, що ви? Вона з’являлась лиш тоді, як у її
житті були неприємності і потрібна була допомога фінансова. Звісно, я того не
схвалювала, але чоловік виділяв їй і своїй сестричці кілька тисяч і вони знову
зникали, аби з’явитись за деякий час.
А тепер, уявіть моє щире здивування, коли за тиждень після того, як я провела свого
чоловіка в останню путь, його мама разом із сестрою з трьома торбами речей
стояли на нашому порозі. Бачте, вони прийшли до нас жити на “свою” половину.
Я їх не впустила, зчинилась дуже неприємна сцена, адже панянки були певні, що я їх
не підпускаю до їхньої власності – того що залишилось їм у спадок від мого
чоловіка.
Найприкріше, що таки і мама і його сестра праві – таки матимуть якусь частку, бо
свекруха мама мого чоловіка. А я й досі не розумію – чому так?
Ми із Олегом на кожен камінчик нашого дому, нашого добробуту, нашої справи,
заробили удвох, самі. Мами не було у його житті, він ріс без неї, а тепер вона рівна
мені у питанні спадку.
Я намагалась із нею поговорити, намагалась хоч щось пояснити, закликала до
совісті, нагадувала, що має онуків, але вона мене не чує і не розуміє.
От де справедливість, поясніть?
Це тільки мені так випало у житті, чи ще хто мав подібну ситуацію. От як бути,
скажіть?