У нас з чоловіком власний бізнес, нашому синові десять років, на жаль, він не пересувається самостійно, тільки на інваліднoму візку. Миколка на диво розвинутий хлопчик, а лiкарі дають шанс на одужання, за ним потрібний постійний догляд, але ми з чоловіком працюємо і не можемо завжди бути поруч. Саме тому ми вирішили найняти няньку для сина, вже більше місяця шукали підходящу кандидатуру, проте ніхто нас не влаштовував.
Ми жили в достатку, двоповерховий будинок завжди підтримували в чистоті і шукали людину, яка б допомагала не тільки з сином, але й поралася по дому. Так, на деякий час ми попросили нашу родичку, щоб вона дивилася за Миколкою, поки ми були на роботі, але жінка не могла працювати довгий термін.
Одного дня, повертаючись з роботи, ми побачили на зупинці біля дому жінку похилого віку. На вулиці була хурделиця, а бідолашна сиділа на холодному та мерзла. Чоловік запропонував зупинитися та підвезти незнайомку, я радо погодилася. Ми вийшли з автівки й побачили заплакані очі жінки.
– Добрий день. Останній автобус вже поїхав, ви даремно тут сидите, тільки мерзнете, — сказав чоловік.
– Синку, я не чекаю на автобус, просто мені нікуди йти… Дочка вигнала мене з дому, а старший син на заробітки поїхав, його жінка мене не любить і навіть бачити не хоче. Я вже нічого не чекаю, просто сиджу і думаю, чим заслужила таке ставлення своїх дітей.
Ми з чоловіком переглянулися і мовчки вирішили, що заберемо незнайомку до себе, вона чомусь з першого погляду викликала довіру.
– А знаєте, ви вже дочекалися — ми запрошуємо вас до себе, у нас в домі багато місця, і ми якраз шукаємо няньку для нашого сина, він в інвалідному візку, за ним потрібен догляд, та й по дому будете нам допомагати, — сказала я.
Бабуся подивилася на нас добрим поглядом і представилася Ніною Петрівною.
По дорозі до дому баба Ніна розповіла, що сама виховала двох дітей, поставила їх на ноги. Старша дочка рано вийшла заміж і народила їй трьох онуків, її чоловік ніколи не любив тещу і завжди сварився з жінкою за неї. Син баби Ніни знайшов собі жінку, яка миттєво стала головою сім’ї, вона не любила маму чоловіка і не дозволяла йому з нею спілкуватися. Останній рік для пенсіонерки був важким, бо вона переїхала до дочки, а її чоловік ображав жінку, дивився на неї косо та казав, що вона їх тільки обідає. Сьогодні зранку баба Ніна не витримала, коли донька з зятем накинулися на неї й почали звинувачувати у всіх своїх бідах, вони вигнали її з дому. Мені стало шкода жінку, бо я бачила, що у неї добре серце.
Наш Миколка відразу знайшов спільну мову з бабою Ніною, вона колись працювала вчителькою математики, тому підхід до дітей знала. Ми виділили їй простору кімнату та щомісяця платили зарплату за догляд за сином та домашні справи. Баба Ніна за рік стала повноцінним членом нашої родини, Микола називав її бабусею, вони разом гуляли, вона водила його на гуртки. Ми були приємно вражені, коли наш синочок став на ноги, а все завдяки бабі Ніні, вона займалася з ним щодня, мотивувала його.
З часу нашої першої зустрічі пройшло два роки, діти баби Ніни декілька разів приходили до нас, просили вибачення у мами. Вона пробачила їм, але повертатися не хотіла, казала, що тепер її сім’я — ми.