— Антоне… Скажи, ти мене кохаєш?
— Звичайно ж кохаю! Став би я тоді заради тебе кидати Свєтку?
— Так, але…
— Жодних але! Все йде за планом. Скоро ми отримаємо спадщину і тоді заживемо так … як не мріяли!
— А коли ми одружимося?
— Згодом, все згодом, Таня. Спочатку нам потрібно власне житло придбати, а діти та весілля зачекають.
Таня мовчки знизала плечима, почекають, так почекають. Головне Антон кохає її, а вона його, і все в них буде добре. Сусідки по кімнаті із заздрістю дивилися на те, як Таня збирає свої речі. Рідко комусь так усміхається доля, жити в затишній квартирі, за яку не потрібно навіть платити.
Все що від тебе потрібно це прибирати, прати та готувати. Таня, якщо чесно і сама не вірила своєму щастю. По-перше, на неї звернув увагу сам Антон – найкрасивіший хлопець університету, де вона навчалася, а по-друге, він не лише порвав зі Свєтою, страшенною занудою та хвалько, а й запропонував Тані жити разом.
Цукерково-букетного періоду, де хлопець красиво залицяється, дарує квіти, водить у кіно та кафе, якось сам зник через непотрібність. Антон запропонував їй одразу серйозні стосунки, а це означало лише одне – незабаром вони одружаться.
Сідаючи в таксі, дівчина крадькома кинула погляд на вікна гуртожитку, де прожила цілих три роки. У пам’яті майнули світлі стіни та підлога, застелена лінолеумом сірого кольору.
Меблі були простенькими, як і штори, та й кухня була одна на всіх, так що треба було радіти, а по обличчю Тані чомусь текли сльози. Може, це інтуїція так спрацювала, а може це просто її сентиментальність так розігралася.
За пів години Таня була вже на місці. Антон відчинив їй двері та відразу заявив, що спати вони будуть у цій кімнаті, а в тій живе його бабуся, яку вони й повинні доглядати.
— Головне, запам’ятай: бабусі не можна жирного і смаженого, тому готуй відразу дві страви – їй щось дієтичне, та й мені щось смачніше. Підлоги протирати щодня, вона в мене астматик… Прати тільки гіпоалергенними порошками… Тааак… Здається все. Ходімо, познайомлю вас…
Таня сором’язливо пройшла слідом за Антоном, який зараз здавався їй мало не богом. Високий, гарний молодик, і справді чимось був схожий на одного з грецьких богів. Кудряве волосся і накачаний торс, широкі плечі та ясні, як небо блакитні очі, робили його чарівним, завдяки чому всі дівчата мріяли хоча б раз сходити з ним на побачення, а він узяв і вибрав саме її.
Маленька, сухенька бабуся тихенько погойдувалася у своєму кріслі-гойдалці. Здавалося, жінка похилого віку міцно спала, але варто було їм переступити поріг, як Віра Едуардівна відразу відкрила свої блакитні як небо очі. “Зрозуміло, в кого очі в її Антона”, майнуло в голові у Тані, і в той же момент вона посміхнулася і ввічливо привіталася.
– Ба, це Таня. Я тобі про неї говорив, вона доглядатиме за тобою.
– Що це ти її представляєш мені як прислугу, ви наче пара або я щось не знаю?
– Пара ми пара! Я тобі вже казав про це. Ми житимемо разом, просто Тані легше за тобою доглядати, вона все-таки дівчина, а я…
Тут Антон тяжко зітхнув, даючи зрозуміти, що він і сам зробив би це, якби не гендерні відмінності.
Поки Таня розкладала речі, Антон вдав, що вийшов у магазин, хоча насправді йому треба було зустрітися зі Свєтою.
– Ну, як все пройшло?
– Нормально все пройшло. Ця зараз свої ганчірки розкладає, а я ніби в магазин вийшов.
– Зрозуміло… Ти тільки це… дуже не захоплюйся… бо я тебе знаю.
– Свєта, припини. Я тобі пропонував, ти сама відмовилася. Потрібний же хтось хто доглядатиме цю стару. Ти знаєш, скільки коштує її квартира? А її антикварні меблі та прикраси? Та їй максимум залишився рік не більше. Потерпи моя маленька, і тоді у нас буде все, що ми тільки захочемо.
– Ок. Тоді давай вдамо, що я зустрічаюся з Сергієм. Це дозволить нам уникнути підозри.
– Дивись, це лише на якийсь час! А то я тебе і твого Серьогу скручу в баранячий ріг!
Антон повернувся опівночі, коли Таня вже спала. Від нього несло жіночими духами, тому він одразу ж закинув одяг у прання, а сам прийняв душ і тільки після цього ліг спати.
На Таню йому дивитися не хотілося: худенька, маленького зросту, з коротким рідким волоссям … а її нічна сорочка, таку носила його мати.
“Чорт забирай, могла б одягнути щось привабливіше” – подумав Антон і інстинктивно відсунувся, ніби боявся підчепити невідомий вірус.
Вранці Віра Едуардівна завзято подивилася на молодих і запитала:
– Ну як спалося на новому місці? Правнуками коли мене потішите?
Антон аж закашляв від несподіванки, а Таня густо почервоніла. Таня була з тих, що зберігала себе для того єдиного, а Антон, знаючи це, нічого їй не пропонував, мовляв, він до весілля зачекає.
Невтямки було дівчині, що поки вона думала і вірила, що Антон просто ідеальний у всіх відносинах, він тим часом проводив час з тим, кого любив і з ким хотів розділити спадщину, що йому було обіцяно.
Тані навіть було соромно подумати, що вони це робили лише заради спадщини та що тепер через якусь хвору стареньку залежить все її подальше життя.
Ні, їй було не складно прибирати, прати та готувати, та й Віру Едуардівну вона з легкістю купала і переодягала, ось тільки молодість бере своє і їй хотілося більше, ніж просто засипати в одному ліжку. Якось усе й сталося.
Антон посварився зі Свєтою, приревнувавши її до Сергія, напився з горя, а потім попри вмовляння Тані й…
Наступного ранку їй було соромно дивитися йому в очі, та й він теж почав уникати дівчину, хоча надвечір вже вирішив, що так навіть краще, тепер вона вже точно прив’язана до нього на всі сто відсотків. Зі Свєтою вони помирилися вже наступного дня, і він навіть написав їй про нічну пригоду, що йому довелося пережити бувши нетверезим.
Він не соромився в висловлюваннях, гострив і знущався з Тані, а Свєта вторила йому, гострила і глузувала з нього, мовляв, ось бідолаха… таке довелося пережити… Тобі за шкідливість тепер молочко належить.
Антон вийшов прогулятися, бачачи що Таня почала готувати його бабусю до сну. І ось невдача, він так поспішав, що забув свій телефон вдома. Таня за звичкою почала прибирати все на свої місця, а потім увійшла у ванну, щоб прийняти душ.
Там на кошику для білизни вона і виявила телефон нареченого, на екрані якого висвічувалися серця. Змучена цікавістю вона відкрила повідомлення та почала читати листування між Свєтою та Антоном.
Побачене, кинуло дівчину неймовірний шок. Її руки затремтіли, а телефон випав з рук і впав на кахельну підлогу. Наступної миті її вирвало, потім ще й ще.
Вранці втомлена та вимотана через безсонну ніч дівчина поїхала до університету, а вже після зайшла до аптеки за тестом, щось часто її останнім часом каламутило. З Антоном поговорити так і не вдалося, він прийшов пізно і відразу завалився спати, та й зранку сказав, що прогуляє першу пару.
Однак у цей день Антон в університеті так і не з’явився, як не з’явилась і Свєта. Засмучена Таня почала збирати речі, коли на інвалідному візку до її кімнати в’їхала Віра Едуардівна.
– І куди це ти зібралася, дитино? Невже посварилися?
– Гірше, Антон мені зраджує, і взагалі, як виявилося, він мене ніколи не кохав і тільки використав для того, щоб я доглядала вас.
– Ах, ось він що… Спадщину дармову захотілося… ну, я йому влаштую спадщину. Ти, Тетянко його речі збери та за двері винеси, а сама залишайся. Негідно моєму правнукові блукати вулицями.
– Звідки ви знаєте, що я в положенні? Я сама, якщо чесно тільки сьогодні дізналася.
– Від мене нічого не приховаєш, бо я стільки років гінекологом пропрацювала.
Цього ж дня Віра Едуардівна викликала до себе нотаріуса та написала заповіт на Таню, а недбайливого онука виставила разом із речами. Він спочатку намагався помиритися з Танею, розумів, що якщо та пробачить, то й бабуся вибачить його теж, але Таня була непохитна.
Через потрібний час Таня народила дівчинку, яку назвала на честь її прабабусі – Віра.
А Віра Едуардівна й досі жива. Може це чуйність і доброта Тані допомогла їй упоратися з хворобою, а може це бажання подивитися на те, як росте її правнучка.
До речі, заповіт Віра Едуардівна таки порвала, ні до чого він більше. Побоялася, що Антон зможе заперечити його. Вона написала дарчу на Таню та її дочку, думаю, це справедливо. А як ви вважаєте?