Вадим не поспішав повертатися додому. Він вийшов з офісу, де працював уже добрих 22 роки й попрямував у парк неподалік. Сів на лаві й дивився, як поруч проходили люди, заклопотані своїми справами, проблемами, життям. Відвернувся на закохану парочку, яка сіла на лаву навпроти.
Хлопець дістав із рюкзака дві пачки морозива, дівчина відкрила своє й дала коханому спробувати навмисне замастивши тому носа. Він не розгнівався, витер морозиво й ніжно поцілував її. Вони не помічали нікого довкола, кохання робило їх по-справжньому щасливими.
Чоловік важко зітхнув, він згадав про свою дружину. Наталя уже давно ось так дзвінко та щиро не посміхалася. Не було між ними й важких зітхань, а очі втратили блиск кохання. Хто всьому провиною, коли все почалося?
Пригадалися шкільні роки. Вадим захоплювався футболом, часто їздив своєю командою на змагання. Про уроки та вступ до вишу навіть не думав. Оцінки бажали кращого, а вчителі нарікали на його безвідповідальність. Марина Василівна любила повторювати, що якщо не візьметься за розум, то нічого путнього з нього не буде.
Наближалися випускні іспити, якщо не складе, то залишиться на наступний рік. Директор казав це не для того, щоб налякати учня, він попереджав, що той ще має шанс все виправити. Наталя, староста класу, відмінниця, майбутня медалістка запропонувала свою допомогу. Кожного дня після уроків вони зустрічалися у своєму класі та займалися.
«Вона не така вже й зануда. Цікаво розповідає й каже, що вірить у нього». Вадим давно не чув у свій бік похвали, тому змушував себе працювати сумлінніше. Три місяці підготовки, години навчання, недоспані ночі й ось хлопець успішно склав іспити. Своїми оцінками він завдячував тільки їй, дівчині, яка повірила в нього та підтримувала.
Літо було в самому розпалі, Вадим поспішав до своєї дівчини, ніс їй улюблені білі ромашки. Ната вийшла у білосніжній сукні, така красива й кохана. Погода змінилася за секунду, почався дощ. Закохані на нього не зважали, вони дивилися один на одного, а потім злилися у своєму першому поцілунку. Тієї миті Вадим знав, що ця дівчина мусить стати його дружиною.
Далі була розлука та випробування відстанню, оскільки навчалися в різних університетах. Вадим декілька разів хотів покинути навчання, але Наталя не дозволила. Хлопець зробив пропозицію на випускному. З одруженням не затягували, адже наречена була при надії. Коли народився Захарчик, подружжя жило біля батьків Вадима.
Згодом вдалося купити власний дім у передмісті та переїхати. Тоді й почалися перші труднощі. Грошей бракувало, дитина була неспокійна. Ната втомлювалася, Вадимові також було нелегко. Доводилося багато працювати, щоб віддати гроші, позичені на покупку будинку. Чоловік сердився на дружину, бо не хотів поспішати. Наталя вмовила його купити цей дім, бо не хотіла жити біля свекрухи. Вона показала характер, а йому тепер гнути спину без перепочинку.
Наталя й собі ображалася, адже також втомлювалася, а чоловік не допомагав ні по дому, ні з дитиною. Вони часто сварилися, любові відійшла на задній план. Не було більше тихих сімейних вечорів за переглядом цікавого фільму, спонтанних романтичних побачень, походів до ресторану, квітів без приводу. Натомість прийшла рутина звичайного подружнього життя.
Коли синові виповнилося два з половиною Ната вирішила повернутися на роботу. Вона втомилася випрошувати у чоловіка гроші на свої потреби та економити на всьому. Вадим був проти, він не хотів, щоб син так рано пішов до садочка. Знову сварки та суперечки.
Першою розмову про розлучення почала Наталя. Це сталося, коли Захар перейшов у старшу школу. Почалися проблеми з навчанням, погані оцінки, зауваження від учителів, сумнівна компанія. Мати намагалася поговорити з сином, але той не йшов на контакт. Вадим жодної проблеми в цьому не вбачав, адже всі підлітки проходить важкий період. Наталя не отримала бажаної підтримки від чоловіка й змушена була самостійно виводити сина із кризи.
Якось під час чергового скандалу вона випалила, що втомилася й хоче розлучитися. Вадим дивився на жінку, яку колись так сильно кохав й не відчував абсолютно нічого. Цю розмову почув Захар, він втік з дому, батьки шукали його кілька днів. Перелякані не на жарт вони домовилися більше ніколи не сваритися при дитині та не порушувати питання розлучення.
Минали роки, Захар переріс свій важкий період, закінчив школу та вступив до університету. На третьому курсі йому запропонували посаду в хорошій фірмі. Думати не було про що, хлопець перевівся на заочну форму та пішов на роботу. Повертатися в рідне місто він не планував.
Наталя та Вадим почувалися самотніми у своєму великому домі. Вони майже не розмовляли, а якщо й доводилося, то здебільшого це були розмови про сина. Чоловік перебрався у гостьову кімнату. Близькості між ними давно не було. Якось під час вечері Ната запитала:
– У тебе хтось є? – вона дивилася на чоловіка проникливим поглядом, намагаючись розгледіти хоч якусь емоцію в його обличчі.
-Ти з глузду з’їхала про таке запитувати? Звичайно що ні! – він не блефував, але розсердився на дружину через таке припущення.
-Ти не втомився від нашого сусідства, хіба таким має бути життя подружжя? Кожен живе власним життям, ми стали чужими, простирадла нашого ліжка уже давно вистигли. Захар дорослий, він зрозуміє…
-Ти хочеш розлучитися? – прямо запитав Вадим.
-Хіба моє бажання не взаємне?
Ось так за сімейною вечерею обоє вирішили, що рятувати нічого й краще розійтися.
З того часу минув місяць. Завтра їх повинні розлучити. Мабуть, саме тому Вадим не поспішав додому. Він не хотів вірити, що сьогодні останній вечір, коли він може назвати Наталю своєю дружиною. Думка про те, що йому доведеться з’їхати на орендовану квартиру й повертатися у порожній дім не давала йому спокійно дихати. Він уявив, як буде поводитися, коли дізнається, що у неї хтось є.
Попри роки Ната не втратила своєї краси та шарму. У неї точно з’являться залицяльники й хтось займе його місце поруч неї. Вадимові зробилося моторошно, він розгнівався. Краще втратити зір, ніж побачити дружину щасливою в обіймах іншого. Та чи не він все зіпсував? Своїми постійними претензіями, небажанням допомагати з вихованням сина, своєю байдужістю.
Глянув на годинник. Ось уже дві години, як він повинен був бути вдома. Чоловік повільно підвівся та вийшов з парку. Дорогою додому забіг до супермаркету, купив улюблений зефір дружини, а потім у квітковий кіоск по білі ромашки. Давно Ната не отримувала від нього квіти.
Вдома пахло чимось смачненьким. Йому не потрібно було бути «Парфумером» аби відчути аромат своєї улюбленої лазаньї. Наталя вийшла із кухні в красивому платті, нафарбована.
-Ти сьогодні довго. Я вже почала було хвилюватися – вона здивувалася, коли побачила квіти та цукерки. Приємно здивувалася.
Коли сіли вечеряти, довго не могли порушити тиші. Вадим запропонував випити вина. Напруження спало, почалася невимушена розмова, а за нею спогади про їхнє колись щасливе подружнє життя.
-Пробач мені, Нато, я мусив бути уважнішим, допомагати тобі, підкладати своє плече, коли ти найбільше цього потребувала. Мені шкода, що підвів тебе та не зумів зробити щасливою – він не насмілювався поглянути тієї миті на дружину, бо боявся розплакатися.
-Що з нами стало, Вадиме? Ми ж так сильно кохали один одного…Але це нічого не…
Голос Наталі перервав телефонний дзвінок. Телефонував син, щоб привітати батьків із річницею. Через це кляте розлучення вони забулися про таку важливу подію. У Захара радісна новина, він хоче познайомити батьків зі своєю дівчиною. Вони ще довго розмовляли та розпитували про майбутню невістку. Коли розмова закінчилася, Вадим подивився на дружину з надією.
Наталя швидко піднялася з-за столу, вона не любила проявляти емоції при комусь. Чоловік знав її, як свої 5 пальців. Зараз вона побіжить у ванну кімнату та зачиниться там, поки не виплаче всі свої сльози. Раніше Ната частенько це робили, а він не зважав, проте не сьогодні. Вадим і собі підхопився на ноги й через кілька кроків наздогнав дружину. Розвернув Нату обличчям до себе й палко поцілував. Спочатку вона пручалася, а потім розм’якла у його обіймах. Замість ванної вони пішли у свою спальню.
Ранок застукав подружжя у солодких обіймах. Сьогодні вони не поспішали підійматися з ліжка. Ніхто не хотів порушувати ці солодкі миті єднання. Розлучення не відбулося, бо на нього ніхто не з’явився. Натомість батьки готувалися до приїзду сина. У них попереду ще стільки важливих подій та світанків в обіймах любові.