Поліна згадувала про матір, тільки коли у неї закінчувалися домашні харчі або потрібно було позичити грошей. Останнім часом жінці не щастило. Роботи ніде не було, якщо й знаходила якийсь варіант, то зарплатні не вистачатиме навіть на продукти, не те щоб на оренду житла та проїзд.
Гроші стрімко зменшувалися. Наближалася зима. Жінка перерила усі кишені та шухляди й ледь назбирала на квиток додому.
У ці важкі часи Поліна вирішила повернутися до рідної своєї матері в село. Перезимує, а на весну знову повернеться в місто шукати роботу. З порожньою сумкою через плече вона переступила поріг старої обвітреної хати, де її мати доживала свої роки. Старенька не могла повірити власним очам. Вона вже й не пригадувала, яка її дитина на вигляд.
Втомленими, але дбайливими руками ненька почала накривати на стіл: запечену картопельку, тонко нарізане сальце, а також порцію домашньої квашеної капусти. Увесь вечір мати втішала доньку, заспокоюючи та підтримуючи.
-Не хвилюйся, моя рідна! У коморі щедрий урожай картоплі, цьогоріч гарна вродила. Влітку я закрила багато консервації. Ніби відчувала, що ти повернешся й замовила більше дров, достатній запас для того, щоб пережити зиму вдвох.
Вперше за багато років Поліні стало соромно перед матір’ю. Усвідомлення того, що вона дозволила собі стільки років не навідувати матері та навіть не цікавитися її життям та здоров’ям, яка самотужки долала життєві труднощі, осяяло її. Це прозріння викликало в ній глибоке каяття.
Тепер, прив’язана до матері, Поліна пообіцяла змінитися. З появою перших весняних квітів вона сама обробить матері землю, підріже та розчисте сад, заробить грошей та накупить домашньої птиці. Влаштується на роботу до місцевого фермера, йому завжди потрібні люди. Дасть бог, підзбирає якусь копійку й сама купить мамі дрова на зиму. Важко уявити скільки старенька відкладала свою пенсію, щоб не пропасти від холоду.
Вона більше не покине свою матір. Поліна обійняла неньку, розуміючи, що немає любові сильнішої на світі.