Десять років тому мій чоловік, Іван, залишив мене. Це було для мене великим ударом, особливо коли я дізналася, що його нова обраниця значно молодша за мене. Хоч я розуміла, що такі ситуації трапляються, мені важко було повірити, що це сталося саме з нами – ми були тією парою, яку всі вважали ідеальною.
Наше знайомство почалося на студентській вечірці. Іван навчався в автодорожньому інституті, а я – у медичному. Я приїхала з маленького містечка і жила в гуртожитку. Ми почали зустрічатися, після випуску одружилися, і я залишилася жити в великому місті, яке вже стало моїм домом.
Іван починав з роботи автомеханіком, потім відкрив власний бізнес. Я ж працювала педіатром у поліклініці і через кілька років стала завідуючою відділенням. Ми будували наше життя разом: радилися, разом приймали рішення. Нам було добре разом, і я часто влаштовувала для Івана сюрпризи, готувала його улюблені страви. Водночас я завжди підтримувала його і прагнула зробити наше життя ще кращим. Ми навіть кілька разів збирали гроші на великі покупки, а одного разу, витративши всі заощадження, поїхали на море – це був наш найкращий відпочинок.
Нашу доньку Лілію ми виховували в атмосфері гармонії і любові. Вона вийшла заміж за чудового чоловіка, але вони живуть в іншій області. Ми з Іваном святкували наші важливі дати – срібне весілля і 50-річчя, але одного дня все змінилося. Іван просто зібрав свої речі і пішов, залишивши мені лише лист, в якому він вибачався за все.
Він почав жити з молодшою жінкою, яку я так і не зустріла. Але згодом колеги розповідали, що він був з нею щасливий. Іван не припиняв підтримувати мене фінансово, але я відмовилася від його допомоги. Після цього я залишилася одна, і хоча з кожним роком було легше, все одно мені було боляче. Я намагалася триматися на роботі, жартувала з колегами, але сама залишалася в глибині душі сумною.
Минули роки, і, здавалося б, я почала відновлювати своє життя. Проте одного дня Іван постукав в мої двері. Він постарів за ці роки, і наша зустріч була дуже короткою. Він сказав, що просто хотів побачити мене. Пізніше він приходив ще кілька разів, і в кінці просив вибачення і благав повернутися.
Я дивлюся на нього і відчуваю щось знайоме. Це мій чоловік, з яким я провела стільки років. Але не можу забути його зраду. І ще мені важко позбутися думки, що він повернувся тільки тому, що його молода жінка залишила його, і йому більше нікуди йти.
Я стою на роздоріжжі, не знаючи, як вчинити. Хотілося б повернути все назад, але не знаю, чи варто надавати другий шанс тому, хто вже зрадив мене. Тепер мені потрібно прийняти рішення, і це найважчий вибір у моєму житті.