І торік, і позаторік я це вже писав. Треба до депутатів застосувати ту обмежувальну норму, яка діє на президента. Два терміни – і до побачення. Дві каденції – і вертайся назад до народу, для якого ти старався.
А взагалі: цю обмежувальну норму я б увів абсолютно для всіх без винятку посад, включно з виборними. Мер — так само лише два терміни і до побачення. Селищний, міський, обласний депутат — лище дві каденції. Голова ОТГ — аналогічно.
Для невиборних посад я б запровадив обмежувальний термін перебування на посаді. Для прикладу, не більше 5 років. Губернатор — не більше 5 років. Генпрокурор, премєр-міністр, просто міністр і далі по списку посад — обмеження перебування на посаді 5 років. Іншого шляху позбутися бувалих старожилів, які все життя при посадах, я не бачу. Ось вам і оновлення, і регулярні ліфти знизу, і ротація еліт.
Закупорку старих діячів найгротескніше видно по Верховній Раді. Її склад засадничо не мінявся з 2002 року. За цей час сталися 2 революції, обраний 3-й президент, змінилося 7 прем’єрів – а парламент уже друге десятилиття складається з усе тих же ключових людей, «все те же на манеже». Від литвина до звягільського. Народ зрозумів, що президентів можна скидати. А всіх решту?
Вони готові вдаватися до неймовірних викрутас – лиш би зберегтися як вид недоторканних. Зусиллями електоральних калік контингент 2002 року пролонговує своє владарювання з терміну на термін. Бо люди в нас милосердні й тонкосльозі.
Вони побачать льотчицю Надю, комбата Семена, журналіста Мустафу, незрячого Шухевича – і не побачать нікого іншого за ними. Березенків-Кононенків-Новінських люди впритул не бачать, тому що їх прикривають декілька штук «нових і порядних». Тому обойма-2002 в нас вічна. Ми її лише злегка розбавляємо миловидними мордочками так званих «нових», але концентрації «рішал» це ніяк не змінює.
Це стосується всього істеблішменту. Основний перелік кандидатів у президенти — це люди епохи Кучми, динозаври й бронтозаври політики. Від РНБО до галузевих Держкомітетів — усюди старі кадри. Всі потоки грошей — у руках «досвідчених і бувалих». Ніхто з них ніколи не повернеться на територію народу і не впаде до рівня свого виборця.
А норма «дві каденції — і до побачення» багато що змінила би.
Умовно кажучи, кожні 10 років — повністю новий парламент. Кожні 5 років — новий Генпрокурор і весь склад уряду. Це не зовсім демократично, але чесно й корисно. Незамінних «проффесіоналів» не існує.
Тому в умовах, коли вся влада узурпована кількома кланами, треба йти на свідоме обмеження права обіймати певну посаду. Ясна річ, вони на це не підуть, але притомні політики з числа «альтернативних» мали би постійно ставити цю тему на порядок денний.