Олена Сергіївна затрималася біля дзеркала у передпокої, прискіпливо розглядаючи своє відображення. Нова стрижка, зроблена в дорогому салоні, безперечно їй пасувала.
Жінка задоволено усміхнулася своєму відображенню, поправила комір кашемірового пальта і подивилася на годинник: пів на сьому. Михайло мав уже повернутися з роботи.
– Лєнка, це що таке? – Раптом з кухні долинув роздратований голос чоловіка. – Ти знову пів дня по салонах краси тягалася? А про вечерю, звісно, забула!
Олена тяжко зітхнула. Починається… Останнім часом їхня сімейна ідилія все частіше порушувалася подібними перепалками.
– Мишко, не починай, – втомлено відповіла вона, проходячи на кухню. – Я працюю не менше за тебе і маю право витратити зароблені гроші, як хочу. Зробити собі маленький подарунок, провести час у приємній атмосфері, купити милу річ. Хіба ж не так?
Михайло стояв біля раковини, завантажуючи в посудомийку брудні тарілки. Його сірі очі дивилися з неприхованим роздратуванням.
– Зароблені? – Він криво посміхнувся. – А хто весь місяць продукти купує? Хто платить за квартиру? За машину? За твій телефон, між іншим, я теж плачу!
– Ми ж домовились! – Олена присіла на стілець, відчуваючи, як починає закипати. – Коли ми виплатили іпотеку, ти сам сказав, що береш на себе обов’язкові платежі. Як і личить справжньому чоловікові! А зараз що трапилося, га?
– Але я не думав, що ти почнеш спускати всі гроші на ці нескінченні укладання, та стрижки! – Михайло з гуркотом зачинив дверцята посудомийки. – Тобі що, зарплати головбуха мало? Куди гроші діваються?
Олена відчула, як до горла підходить грудка образи. Двадцять років разом, а він досі не розуміє.
Усі ці роки вона заощаджувала на собі: спочатку меблі купували, потім іпотеку виплачували, кредит за машину погашали. Стриглася у сусідки-перукарки за копійки, фарбувалася дешевою косметикою, купувала одяг на розпродажах.
– Знаєш що, – вона встала, розправивши плечі, – мені сорок три роки, і я хочу нарешті виглядати гідно! Так, я витрачаю гроші на салони, на хорошу косметику, на брендовий одяг – тому що я цього заслуговую!
– Ах, ось як? – Михайло притулився до холодильника, схрестивши руки на грудях. – Тоді розв’яжімо це питання раз і назавжди: переходимо на окремий бюджет. Кожен платить за себе. Подивимося, як ти заспіваєш, коли доведеться самій скидатися на комуналку та продукти.
Олена відчула, як по спині пробіг холодок. Ось воно… Те, чого вона боялася останні місяці. Вона знала, що все до цього йде… все так і буде.
– Ось як? – тихо спитала вона, дивлячись чоловікові просто у вічі. – Двадцять років я була гарною дружиною: ощадливою, правильною. А тепер, коли з’явилася можливість витратити на себе, ти вирішив мене провчити?
– Це не я вирішив провчити! – Вибухнув Михайло. – Це ти з жиру бісишся! Дев’ятсот гривень за стрижку – це нормально?
– А крем за тисячу триста? Може, мені теж почати ходити у спа-салони, та купувати костюми за двадцять тисяч гривень?
– Знаєш що? – Олена рішуче попрямувала до виходу з кухні. – Я згодна. Давай розділимо бюджет. Тільки потім не скаржся.
Вона вийшла, голосно грюкнувши дверима. Михайло залишився стояти на кухні, відчуваючи, як усередині все вирує від злості.
– Нічого, – подумав він, – поживемо на роздільному бюджеті – швидко зрозуміє, що до чого.
Він і не підозрював, що його дружина, сидячи в цей момент перед дзеркалом у спальні, вже придумала, як подати йому урок – такий, який він запам’ятає надовго.
Наступного дня Олена розпочала реалізацію свого плану.
Після роботи вона забрала з хімчистки улюблений костюм чоловіка, звично розплатившись своєю карткою.
Зазвичай вона ніколи не говорила йому про такі витрати – просто забирала речі і вішала в шафу. Михайло навіть не думав про вартість послуг.
Вдома Олена акуратно повісила костюм у шафу. Вона чудово знала: за два дні у чоловіка важлива зустріч із партнерами, і цей костюм йому обов’язково знадобиться.
Увечері вона ніби між іншим поклала чек на журнальний столик.
– Мишко, ось квитанція з хімчистки за твій костюм. Вісімсот гривень.
– З якого дива? – здивувався чоловік. – Ти ж завжди сама…
– Це було раніше, – перервала його Олена. – Тепер у нас окремий бюджет. Кожен платить за себе, пам’ятаєш?
Михайло невдоволено скривився, але сперечатися не став. Мовчки дістав гаманець і відрахував гроші.
– І не забудь, – додала дружина, ховаючи купюри в сумочку, – наступного разу сам віднось свої речі у хімчистку. Звикай до нового способу життя, та додаткової відповідальності!
Наступного дня Олена продовжила свою маленьку боротьбу. Вона спеціально затрималася на роботі, чудово знаючи, що у чоловіка закінчився пральний порошок для сорочок. Та й у принципі… він зовсім не вмів їх прати.
– Олено, ти не купиш порошок? – пролунав увечері дзвінок. – А то мені завтра нема чого надіти.
– Вибач, дорогий, – солодким голосом відповіла дружина. – Я зараз на іншому кінці міста, у спа-салоні. Зайнята особистими справами. Тож купуй собі все необхідне сам. Щоб більше не потрапляти в подібні непередбачувані ситуації.
У слухавці пролунало важке сопіння.
– Олено, ну це вже дурниці якісь…
– Чому дурниці? – спокійно заперечила вона. – Ти сам установив правила. До речі, не забудь сплатити рахунок за інтернет. Він також на тобі.
Повернувшись додому, Олена побачила на кухонному столі коротку записку:
– Це переходить всі кордони!
– Нічого-нічого, – подумала дружина з усмішкою. – Це тільки початок, любий. Лише початок!.
До кінця тижня напруга у квартирі досягла межі.
Михайло все частіше затримувався на роботі, уникаючи зустрічі з дружиною. А коли повертався, демонстративно готував вечерю лише для себе, завантажував у пральну машину виключно свої речі, та педантично записував усі витрати до блокнота.
Олена спостерігала за цим із погано приховуваною усмішкою. За двадцять років шлюбу вона вперше бачила, як чоловік власноруч прасує сорочки. Виходило в нього з рук геть погано: комірці виходили м’ятими, а на рукавах з’являлися негарні заломи.
У п’ятницю ввечері, коли Михайло збирався на важливу зустріч із партнерами, зі спальні пролунав обурений вигук:
– Чорт! Олено, йди сюди!
– Що трапилося? – спокійно поцікавилася вона, заходячи до кімнати.
Чоловік стояв перед дзеркалом в улюбленому сірому костюмі. Точніше, у тому, що від нього лишилося. Після самостійного прання піджак помітно сів, а штани набули неохайного вигляду.
– Ти бачиш, що сталося з костюмом? – у його голосі лунав неприкритий розпач. – Як мені тепер іти на зустріч?
– Бачу, – кивнула Олена. – Вовняні речі потрібно прати дуже акуратно, за певної температури, зі спеціальним порошком. Але ж ти тепер сам за себе, правильно?
Михайло важко опустився у крісло:
– Може, в тебе є знайома кравчиня? Вона б могла…
– Є, – перервала його дружина. – Але ж вона бере півтори тисячі за терміновий ремонт костюма. Плюс доведеться купити нову підкладку.
– Скільки? – похлинувся чоловік.
– Ну, а ти як думав? – Олена присіла на край столу. – Раніше я всі ці питання вирішувала без твоєї участі: відносила речі до хімчистки, стежила за пранням, домовлялася з майстрами. А ти навіть не замислювався, скільки це коштує. Тепер доведеться дбати й про це!
У коридорі задзвонив телефон. Олена вийшла, залишивши чоловіка наодинці з його думками. Через хвилину вона повернулася із задоволеною усмішкою:
– Дзвонили із салону. Звільнилося місце у спа-програмі «Імператорський догляд». П’ять годин блаженства: масаж, обгортання, маски… Я хотіла себе побалувати. Радість яка! Ех!
– І скільки коштує це «блаженство»? – похмуро поцікавився Михайло.
– П’ять тисяч. Але воно того варте! – Жінка мрійливо прикрила очі. – Знаєш, любий, може, тобі теж записатися? Бо ти якийсь напружений останнім часом. Щоправда, доведеться витратитися.
Чоловік промовчав, продовжуючи розглядати зіпсований костюм. На його обличчі читалася внутрішня боротьба та розпач.
– Гаразд, – зітхнула Олена, – можу позичити грошей на кравчиню. Під відсотки, звісно. Все ж таки у нас тепер роздільний бюджет. Кажу про всяк випадок! Щоб не забув!
Михайло підняв голову, збираючись щось різко відповісти, але осікся. В очах дружини танцювали пустотливі іскорки. Здається, до нього почало доходити.
У суботу вранці Михайла розбудив приголомшливий запах свіжої випічки та кави. Вийшовши на кухню, він завмер від подиву: Олена, така гарна у своєму улюбленому шовковому халаті, щось чаклувала біля плити.
– Доброго ранку, – зніяковіло сказав він. – У нас що, свято якесь?
– Ні, – посміхнулася дружина. – Просто настрій добрий. Хочеш круасанів? Я, звичайно, для себе пекла, але можу з тобою поділитися. За гроші, зрозуміло.
Мишко важко плюхнувся на стілець і сховав обличчя в долонях:
– Все, годі. Я зрозумів.
– І що ти зрозумів? – Невинно запитала Олена, розливаючи по кухлях ароматну каву.
– Що я повний бовдур, – він винувато глянув на дружину. – Знаєш, я навіть не здогадувався, скільки всього ти робиш по дому. І скільки це коштує.
Олена мовчки поставила перед ним кухоль, що димів.
– За цей тиждень я стільки грошей витратив, – зітхнув Мишко. – То хімчистка, то продукти, то побутова хімія… А ти ще й готуєш, і прибираєш, і за речами стежиш. І якось умудряєшся все це планувати.
– А варто мені трохи на себе витратити – і відразу скандал, – тихо додала вона.
– Вибач мені, – він узяв її за руку. – Ти правда заслуговуєш і салони, і гарний одяг, і косметику. Тим більше, сама заробляєш.
– А як же окремий бюджет? – хитро примружилася Олена.
– Забудь про нього. Повертаємось, як було. Тільки тепер я буду… ну розумієш… більше уваги звертати на твої бажання.
Олена присіла поруч із чоловіком, поклала руку йому на плече:
– Мишко, мені ж не потрібні якісь божевільні витрати, чи спа щодня. Просто хочеться іноді себе побалувати, упорядкувати, щоб у дзеркало приємно було дивитися. І щоб не почуватися винною за кожну витрачену копійку.
– Та зрозумів я, зрозумів, – кивнув чоловік. – Слухай, а круасани справді платні?
– Тобі – безплатно, – засміялася Олена. – Вважай, що це мій жест примирення.
– Ну раз так… – Мишко поліз у кишеню халата і дістав білий конверт. – Пам’ятаєш той «Імператорський догляд», про який ти розповідала? Я взяв та забронював нам обом місця. На сьогодні.
У Олени від подиву очі стали круглими:
– Ти що, серйозно?
– Абсолютно! – Він зніяковіло посміхнувся. – Вирішив на своїй шкурі випробувати, на що ти гроші витрачаєш. Та й масаж, якщо чесно, давно хотів спробувати.
Вони перезирнулись і раптом почали сміятися – голосно, щиро, як у перші роки шлюбу. Весь цей безглуздий конфлікт через гроші, несподівано обернувся важливим уроком для них обох.
Увечері, розніжившись у спа-салоні після масажу, Мишко думав про те, як добре, що в нього така розумна дружина.
Вона не стала лаятись і сперечатися, а просто показала йому, як важливо іноді дивитися на світ очима коханої людини.
Зрештою, сімейне щастя і справді складається з дрібниць – і в кожного має бути право на свої маленькі радості. Ви з цим згодні?
Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу?