Ольга відчинила хвіртку, водій, який її привіз, допоміг піднести сумки до самого
порогу. Жінка з ним розрахувалася, подякувала, і вже збиралася заносити сумки в
хату, але раптом до її воріт під’їхала ще одна автівка.
На годиннику була 8 година ранку, і Ольга навіть не уявляла, хто б це міг бути. Донька
з зятем попередили, що вони на роботі, тому не зможуть маму зустріти.
Та довго Ользі гадати не довелося, бо з дорогої чорної машини вийшов Мирон, її
колишній чоловік.
Вмить у жінки в голові пронеслося безліч запитань. Звідки він тут узявся? Як
дізнався, що вона приїхала? Де він узяв цю машину, адже коли вона з ним
розлучалася, у нього не було нічого?
– Не проганяй мене, Ольго, – з воріт окликнув чоловік. – Хотів приїхати раніше за
тебе, та не встиг, – каже.
Раптом до Ольги дійшло – про її приїзд чоловікові сказала їхня спільна донька, а хто
ж іще? Але як він міг так змінитися? Та тепер Мирона просто не впізнати.
Одружилися вони молодими і з великої любові. Ольга нічого ще й не бачила, бо лише
школу закінчила, і відразу під вінець. Мирон був старшим за неї на 6 років, і обіцяв,
що поряд з ним вона стане найщасливішою жінкою у світі.
Любов настільки затьмарила очі Ользі, що вона вірила кожному слову коханого. Але
щойно стала його дружиною, то неабияк розчарувалася.
Жили молодята окремо, Ользі батьки дали будинок бабусі, а бабусю вони до себе
забрали.
Здавалося б, якщо свій дім є, то залишилося лише роботу знайти, гроші заробляти і
жити собі на втіху, от тільки з роботою у Мирона постійно були якісь проблеми –
більше трьох місяців він на одній роботі не засиджувався.
Спочатку молодятам батьки Ольги допомагали дуже, але потім вони перестали це
робити, бо вирішили, що так Мирон ніколи не стане самостійним главою сімейства.
Народилася у них донечка, Ольга не відходила від дитини, а Мирон робив вигляд, що
ходить на роботу, от тільки грошей він чомусь зовсім не приносив.
Коли батьки Ольги побачили, наскільки безвихідною є її ситуація, то знову відновили
свою фінансову допомогу, бо розуміли, що інакше донька не витягне ситуацію.
Мирон лише руками розводив, мовляв, роблю що можу. Але якщо чесно, то він не
робив нічого.
Ольга все терпіла, на розлучення не подавала, вірила, що рано чи пізно чоловік
зміниться. Коли донька трохи підросла, Ольга і сама влаштувалася на роботу, тому
фінансова ситуація дещо покращилася.
Коли донька вчилася в старших класах, у Ольги в голові наміцно засіла думка, що
треба їхати на заробітки, аби хоч дитині допомогти. І коли Оксана закінчила школу,
Ольга відразу купила квиток в Італію.
Чоловік її не тримав, але до його думки їй було байдуже. Вона подала на розлучення,
пояснила чоловікові, що вона і так довго йому терпіла, а тепер кожен з них піде
своєю дорогою.
Мирон повернувся в хату до своїх батьків, де давно господарювала його сестра з
чоловіком, які не дуже то і раді були бачити Мирона у себе.
Але Ользі було байдуже, будинок належав їй як дошлюбна власність, тож вона мала
повне право вказати чоловікові на двері, що власне і зробила.
Сама ж вона в Італію на заробітки поїхала. Так що коли донька заміж виходила,
Ольга їй подарувала ключі від новенької квартири. А потім вже почала гроші
відкладати, і за них приводити в порядок свій будинок в селі.
За 20 років заробітчанства вийшов дуже навіть непоганий варіант. Тепер у Ольги є
шикарний будинок і саме в ньому вона збирається жити, бо цього разу вона
повернулася з заробітків назавжди, вирішивши для себе, що 20 років – це більше,
ніж достатньо.
А що? Доньку вона усім забезпечила. У неї самої будинок є, все в будинку теж є, тому
можна і пожити для себе.
Всі ці роки вона з Мироном не бачилася, навіть не уявляла, де він, і що з ним. А тут
він з’явився, та ще й такий гарний, зовсім інший.
Мирон розповів, що те, що Ольга його вигнала, так вплинуло на нього, що він відразу
після неї теж поїхав за кордон, в Німеччину.
І за цей час теж непогано заробив – має і житло, і авто, і невеликий бізнес. Все є, але
особистого щастя немає.
– Чекав я на тебе, Ольго. Мені донька ще місяць тому сказала, що ти приїдеш. Давай
забудемо все, що було, і почнемо все спочатку, – каже.
Ольга настільки розгубилася, що не знала що й відповісти.
– Давай хоч сумки в хату занесемо, а там вже поговоримо, – запропонувала.
– Тоді вже в машину краще занесемо. І додому поїдемо, тобі точно у мене
сподобається.
– А на кого ж я будинок залишу?
– Ну як на кого? У нас з тобою донька є, чи ти забула? Оксані давно пора розширити
житлоплощу, впевнений, що вона з дітьми з радістю переїде до тебе, а ти – до мене.
Ольга навіть не уявляла, що в її житті буде ще такий крутий поворот, але вона на все
погодилася, бо нарешті в її житті з’явився справжній чоловік, на якого вона так довго
чекала.
Фото ілюстративне.