Ні, ну а хто б не хотів знайти скарб? Ну, чи отримати несподівану спадщину? Ось Олена дуже хотіла – іноді перед сном мріяла, як їй зателефонує якийсь нотаріус з повідомленням, що знайшлася, наприклад, зникла бабусина сестра, Томка, і, виявляється, що вона – багачка, але дуже самотня. І ось її не стало, а свій розкішний особняк вона залишила їй, Олені.
Або, скажімо, залишила маленьку дачну ділянку з похиленим будиночком, і вони з Віталіком вирішать побудувати новий, розберуть його, а там – скарби.
Мріяла Олена не просто так – гроші були їм дуже потрібні.
З Віталіком вони познайомилися ще в інституті: якось Олена смажила картоплю на спільній кухні, було це курсі на третьому, а Віталік, смішний першокурсник, жадібно дивився на її сковорідку, похмуро помішуючи сіруваті макарони. Хто знає, може, вона відчула, що це доля, чи просто зглянулася на хлопця, але чомусь запропонувала:
-Картоплю будеш?
Першокурсник радісно закивав головою:
-Буду!
Коли вона закінчувала інститут, Віталік уже організував свій перший бізнес, з яким, щоправда, прогорів, і з другим теж, а ось із третім усе вийшло, і він сам до випуску з інституту вже купив собі непогану, хоч і стару, машину.
Весілля зіграли галасливе, з феєрверками і навіть музикантів відомих запросили. А через рік народився Олежик – їхній чудовий хлопчик. І все йшло добре, аж поки…
А що ж трапилося? Олена не була забобонною, але вона пам’ятала той день – сонячний, спекотний. Вони йшли набережною, добряче втомлені: відпустка добігала кінця, і вони вимоталися на всіх цих екскурсіях і походах до моря.
Олежик ще й вередував… Віталік узяв його на руки, і син загороджував йому дорогу, тому Віталік натрапив на жінку, що сиділа просто на землі з карооким немовлям, замотаним у пелюшки. Жінка почала сваритися, а потім раптом заспівала:
-Ой, а я дивлюся, ти при грошах – допоможи бідній жінці, дай на квиток на поїзд, мама на мене чекає…
Віталік насварився, сказав, що він нічого їй не дасть. А жінка сказала у відповідь:
-Все втратиш, що в тебе є!
Через два місяці Олежик заслаб. Спочатку вони не надали цьому значення, а потім… Через три роки вони і справді все втратили – половину бізнесу довелося продати, щоб возити сина на процедури за кордон, другу половину Віталік втратив, доки вів справи один, без допомоги уважної Олени, яка місяцями була із сином. І ось тепер у них залишилася тільки стара двокімнатна квартира, ухвала про банкрутство і рахунок від лікарів з такою кількістю нулів, що Олені залишалося тільки тихо плакати в подушку.
Дзвінок пролунав у п’ятницю о сьомій.
-Доброго дня! Ви – Олена Володимирівна?
За останні роки Олена так втомилася від дзвінків із банків, що вже навіть дратуватися перестала, і спокійно приготувалася почути, що чоловіка оголошено банкрутом, як раптом…
-Мене звуть Микола Петрович. Я нотаріус Тамари Сергіївни. Перед тим, як її не стало вона попросила мене знайти родичів. Чи не могли б ви під’їхати, щоб ми могли оформити отримання спадщини?
Ось вона – довгоочікувана година, про яку вона стільки мріяла: і справді бабусина сестра знайшлася! Грошей на квиток не було, але вона позичила у сусідки – нічого, зараз, як отримає спадок, одразу віддасть. І процедури синові сплатить, і на новий бізнес для Віталіка залишиться.
А далі все було просто як у її мріях. Ні, ніякого маєтку їй не дісталося, тільки старий будиночок, що похилився, але хіба не тут повинен був би бути захований скарб?
Віталій її ентузіазму не поділяв.
-Оленочко, ну, сама подумай – який такий скарб? Якби щось було, вона б прямим текстом тобі сказала!
-Ага, а податок?
-А за халупку цю податок ти не платила? Та у нас і так боргів стільки… Та й якщо знайдеш що-небудь, ти ж навіть продати не зможеш – треба буде підтвердження, доведеться здавати це, як скарб, і тоді ти взагалі лише половину отримаєш. Бабця хоч стара була, але ж розумна!
Але Олена стояла на своєму і сказала, що вони будуватимуть будинок на місці старого, розберуть усе по дощечці і точно щось знайдуть.
Незрозуміло, як Віталій погодився, певне, від безвиході: роботи немає, борги з усіх боків, а тут хоч якесь заняття. Олена пропонувала продати квартиру, але тут чоловік чинив опір.
-А на що ми будуватимемо? – образилася Олена.
-На скарб, – відповів він. – І взагалі – хто тобі дасть продати її, там же Олежика частка…
Про це Олена не подумала. Але проблему поки що вирішила так – квартиру здала, і поїхали вони упорядковувати будиночок, якщо вже будувати не можна.
Це було чудове літо, ніколи в них такого не було: будиночок стояв на околиці міста, було в ньому тихо і спокійно, на городі ягода достигала, сусідка їм то свіжих яєць принесе, то молока банку…
Віталік упорядковував будинок, а Олена все шукала скарб. Вечорами вони втрьох ходили до річки, грали в бадмінтон, і Олежик завжди їх обігравав. Гарний час для них настав, ось би ще скарб знайти…
Якось Олег діставав виделку, і стара шухляда застрягла і ніяк не хотіла висуватися. Віталій став допомогти синові, смикнув ящик, а той взяв і вивалився. Раніше б вони посварилися через це, але зараз тільки засміялися.
Олена збирала ложки і виделки, що розсипалися по підлозі, як раптом…
Ручка однієї виделки відпала, і всередині вона побачила скручений у трубочку листок.
-Що там? – здивувався Віталій.
Тремтячими руками Олена дістала листа з порожнистої ручки, розгорнула його й ахнула.
Місцями літери розпливалися, слова губилися, але загальний зміст вона вловила – бабця, мабуть, трохи не від світу цього була, розповідала всяке неймовірне. А гроші, які вона накопичила за життя, лежать в особливій схованці .
-Ти можеш у це повірити? – сказала Олена слабким голосом.
Місце знаходження скарбу описувалося дуже туманно, мабуть, щоб не знайшли чужі.
-Віталій, ну це ж мільйони – це ж не дві копійки, їх не сховаєш у подушці!
-Та не так там і багато, – заперечив чоловік.
Якщо раніше чоловік не вірив ні в який скарб і розглядав будинок, як місце, де він може відпочити, то тепер він разом з Оленою почав обшукувати все навколо, розбираючи підлогу по дощечці, заглядаючи в кожну книжку. При цьому вони сварилися на таємничу бабцю, сварилися один на одного за неквапливість і взагалі – той прекрасний час, який настав разом з їх переїздом, в одну мить закінчився.
-Петро тут хоче автомийку відкрити – я ж поки не можу бізнесом офіційно займатися, так що я думаю – попрошусь до нього в партнери, він мене оформить як керуючого і платитиме зарплату, а насправді відсоток з прибутку. Але тільки, окрім сина, більше ні на що витрачати не будемо!
-Ага, а раптом не вистачить? І взагалі – мені твій Петро не подобається!
Так вони сварилися цілими днями, а гроші так і не могли знайти.
-Олеже, ну що ти сидиш – давай теж шукай! – сказала йому Олена.
Олег дуже хотів, щоб батьки не сварилися і знову були веселими.
Йому було лише дев’ять років, але він уже розумів, що гроші – це не вирішення проблем, а скоріше ще одна проблема.
Тому, коли він знайшов кілька старих банок із фарбою, складених у сараї, і відкривши одну з них, щоб намалювати на стіні сонце, він виявив там пачку грошей у поліетиленовому пакеті.
Він трохи подумав, а потім закопав цю банку під розлапистим деревом, яке так подобалося мамі, попередньо обернувши її в кілька пакетів. Він дістав звідти три папірці, і коли вони спалювали старі меблі на городі, підсунув їх до багаття.
Мама, яка виявила купюри, заголосила. Олег сподівався, що батьки повірять, що це гроші, хоча то були якісь малюнки зі старих книжок.
Вони повірили. Олег думав, що мама розплачеться, і спочатку так воно й вийшло, але потім вона подивилася на тата, і вони раптом засміялися.
-Шукачі скарбів з нас не дуже, – сказав тато.
-Та вже ж, – погодилася мама. – Це все бабусина сестра, Томка!
-Ти не хвилюйся, я зароблю гроші, – почав заспокоювати її тато.
Він обійняв її, притягнув Олежика, і все було добре.
А через місяць мама знайшла справжній скарб – у неї мала бути дитина, і через сім місяців в Олега народилася чудова сестричка.
Ось тоді він і викопав скарб, підсунувши банку під умивальник – на той час вони вже переїхали назавжди жити в цей спокійний будинок.
Тато влаштувався працювати водієм, а мама займалася репетиторством, доки не народилася сестричка.
Процедури Олегу сплатили, і все в них було добре, тому коли він запропонував віддати ці гроші якійсь дитині, якій теж потрібен догляд, батьки одразу погодилися, щоправда, мама чомусь заплакала, але сказала, що вона – найщасливіша жінка у світі.
А Олена і справді була щаслива, як ніколи. Хороша їй все ж таки спадщина дісталася…