Олена зі своєю сестрою Ольгою сиділи на кухні і пили чай.
-Ні, ну ти уявляєш, він із села! Мій майбутній зять – жив у селі! – говорила Олена сестрі.
-І що тепер? – заспокоювала її Оля. – Ти цього не знала, чи що? Ніби ж Микола з Іриною вже давно зустрічаються. Тобі ж хлопець подобався!
-Але він здавався іншим, а він – сільський, – бідкалася Олена.
Олена Петрівна дуже пишалася своїм походженням. Вона ж дочка професора. З дитинства постійно відвідувала різні виставки, театральні вистави.
Щоправда, сама вона докторську дисертацію не захистила, а тільки кандидатську.
Викладала Олена Петрівна в інституті, але жодних визначних здобутків не мала.
-Оленко, досить накручувати себе, – заспокійливі сказала Оля.
-Не називай мене так.
-Ой, пані яка! Чого ти завелася? Сама знаєш, що дітей у нас із Олегом немає. Все, що нажили, залишиться Іринці. А це не мало. Микола хлопець хороший. Професія у нього перспективна. Його ще на п’ятому курсі у велику компанію запросили працювати.
-Знаю. Але, Оля, це ганьба. Уяви, його рідня поприїжджає. Ой, не до добра це все.
-Оленко, вистачить. Якби не твій характер, то й тато Ірини не пішов би. Ні з ким ти ужитися не змогла.
Олена пирхнула, даючи зрозуміти, що на цю тему говорити більше, не збирається.
Із батьком Ірини вона розлучилася одразу після її народження.
Нудним він їй здавався, надто дбайливим. Материнство Оленку обтяжувало, а він не відходив від маленької дочки. Молодій матері хотілося світського життя, а тут пелюшки. Добре, що ганьбитися з розлученням не довелося. Чоловіка раптово не стало…
Час ішов. День весілля наближався. Молодята вирішили відсвяткувати його в рідні нареченого. В селі! Поїхали вони готуватися.
Олена Петрівна, без особливого бажання, але теж поїхала в село.
Батьки Миколи виявилися дуже приємними людьми, простими і відкритими. Зустріли її привітно.
На зауваження щодо сільських порядків вони не звертали уваги.
Олена шукала у всьому недоліки. На її подив, жила її нова рідня не бідно!
Гарний добротний будинок, велике хазяйство, город. Навіть два власні трактори і гарна машина!
Настав день весілля. Приїхала Оля із чоловіком. Як і очікувалося, вони були у захваті і від родичів, і від весілля.
Тільки Олені було дуже нудно. І тут, раптом, серед гостей вона помітила якогось дивного чоловіка.
Він тримався особняком. Вона його раніше серед рідні ніколи не бачила.
Тут заграла музика і Олена несподівано помітила, що незнайомець іде до неї!
-Потанцюємо, – запропонував він, галантно простягаючи руку.
Олена несподівано для себе погодилася. Вона, як школярка, почервоніла.
Після танцю новий знайомий представився:
-Сергій.
І все, жодних посад, чи звань. Навіть прізвище не знадобилося. Олена себе не впізнавала. -Одумайся, – звучало в голові, але їй не хотілося думати.
Вони гуляли до ранку по березі річки. На світанку Сергій її провів, не намагаючись обійняти, чи поцілувати.
Вдень Олена ходила замислена.
-От же ж я собі понавигадувала. Та хто він такий? Як у казці, зник із променями сонця, – думала вона.
Але вона помилилась. Сергій з’явився вже по обіді. Він був братом матері Миколи і жив у цьому ж селі!
Стосунки між ними продовжились. Олена вирішила, що нічого не втрачає.
-Подумаєш, короткий роман. Поїду і забуду… – думала вона.
Приїхавши додому, Олена засумувала. Та що вже приховувати, думки про Сергія не виходили з голови. Їй стала не цікава робота. Вона ходила протореним маршрутом дім – робота, як у сні.
-Закохалася на старості років, – похмуро думала вона. – Хоч і не стара ж іще. Тільки сорок п’ять років.
Зазирнувши до сестри у гості, Оля була здивована її виглядом.
-Оленко, що з тобою? Ти щось приховуєш? Може, потрібна допомога?
-Ні, все добре. Я втомилася.
-Може, тобі в село поїхати. Свати тебе кликали. Там і свіже повітря.
Олена пожвавішала. Ось і причина поїхати!
-Точно. Завтра ж і поїду! Заяву на відпустку напишу!
Оля була здивована поступливості сестри, але мовчки знизала плечима.
Олена накупила гостинців і поїхала в гості. Їй було трохи соромно за свій такий приїзд, але зробити нічого вона з собою не могла.
Батьки Миколи здивувалися приїзду гостей. Вона завжди показувала невдоволення з приводу того, що вони родичі з ними, але розпитувати її не стали.
Олена гостювала в родичів уже тиждень, а з Сергієм так і не бачилася. Він не приїжджав, а запитувати було незручно. Але навіть без нього вона пожвавішала на свіжому повітрі. Зі сватом, матір’ю Миколи, вони подружилася.
Олена із задоволенням стала допомагати на городі, вчилася готувати.
Таке просте життя приносило їй умиротворення.
-Сьогодні мій брат приїжджає. Треба б стіл накрити, – раптом сказала сваха.
Олена напружилася. Він приїде…
-Хто приїде?
-Сергій, брат мій. Він лісник. Приїжджає рідко. Все у лісі. Краще б одружився, – обурено говорила сваха.
Олена, уважно все слухала.
Увечері вона пішла спати раніше. Лежала і прислухалася до голосів. Їй дуже хотілося вибігти зустрічати Сергія. Але, чи хоче він, щоб вона його зустрічала?
-Поїду вранці. Як дівчисько примчала. Любов, кохання… Скажу, що на роботу викликали, – вирішила вона.
Вранці, з першими променями, Олена збирала речі. Тихенько вийшла, знаючи, що сваха вже встала поратися по господарству. Потрібно попрощатися. Вона тихенько пройшла до дверей. От і все.
Вона вийшла надвір і раптом зустрілася із Сергієм. Вона застигла.
-Куди біжиш? – засміявся він.
-Справи. На роботу викликали…
Сергій раптом обійняв її. Слова були непотрібні. Вік, те, що він із села і все інше відійшло кудись у сторону.
-Тільки, Оленко, в місто я не поїду! Навіть не проси.
-І не треба. Мені і тут добре… – несподівано для себе сказала Олена.
Через рік все село гомоніло – лісник Сергій одружується на міській пані! Де ж таке бачено!
Ось так доля звела двох таких різних, на перший погляд людей.