Оксана ще спала, як раптом пролунав дзвінок у двері. Сонна, вона встала з ліжка і пішла в коридор.
Оксана відкрила двері й ахнула! На порозі з двома величезними сумками стояла її мати…
-А я до тебе, дочко, – із цими словами Наталя переступила поріг квартири, де жила сім’я її старшої доньки Оксани.
Чоловік Оксани Дмитро вийшов на шум зі спальні і мовчки дивився, як теща заносить у коридор дві величезні сумки.
Вони не розуміли, що відбувається.
-Що сталося, мамо? – майже пошепки запитала Оксана.
-Та нічого не сталося, – весело й голосно заявила мати. – А ти чого шепочеш? Заслабла, чи що?
-Діти ще сплять…
-Сплять?! – ще голосніше перепитала мати. – Та скоро восьма година вже! – обурилася вона.
-Та сьогодні ж неділя, мамо. Нехай посплять довше, – відповіла дочка.
-Ще чого! Посплять! До них бабуся приїхала, а вони спатимуть.
Дмитро махнув рукою і пішов одягатися. Все, пропала неділя! А вони стільки планів мали!
Діти, попрокидалися від гучного бабусиного голосу, в висипали в коридор.
Першою вискочила п’ятирічна Катруся. Потім вийшла, позіхаючи, дванадцятирічна Анжела.
Останнім вийшов шістнадцятирічний Максим. Вони з широко відкритими очима дивилися на бабусю, яку бачили дуже рідко.
Наталя займалася виключно дітьми молодшої доньки.
-Тобі добре – і чоловік заробляє, і квартиру купили. А Марійці допомогти нікому! – казала мати Оксані.
-А хто допомагав нам? – думала Оксана. – Дмитро на дві ставки працював. Вона теж на двох роботах крутилася, щоб швидше іпотеку закрити.
А у Марійки теж чоловік є. Хто їм заважав взяти іпотеку?
Ні, вони воліють на роботі папірці перекладати і скаржитися, що їм не щастить.
Мати навіть із дітьми Оксани відмовлялася сидіти.
Спасибі свекрусі, яка і в садок дітей водила, і до школи, і так з ними сиділа, поки батьки працювали на двох роботах.
А два роки тому свекруха заслабла. Оксана попросила матір, щоб хоч Катрусю в садочок водила вранці. Адже Оксані треба було всіх зібрати, розвезти. А після роботи бігти до свекрухи, помити, переодягнути, погодувати…
І що їй мама відповіла?
-Мені дуже рано доведеться вставати, пертися через все місто, ти що, дочко, зовсім, чи що?
-Ну, тоді поживи в нас місяць, поки свекруха одужає, – просила Оксана.
-А Марійці хто допомагатиме? – здивувалася Наталя.
-Я ж обходжусь без твоєї допомоги. Це зараз у нас складна ситуація…
-Обходишся? Ось і зараз обійдешся! – Наталя не збиралася сидіти з онукою.
На допомогу прийшов свекор. Він взяв відпустку за свій рахунок і взявся доставляти онуків до місць навчання.
Мати Оксани зазвичай обмежувалася рідкісними дзвінками. А сьогодні раптом заявилася в гості.
-Не просто так це все, – одразу подумала Оксана.
Бабуся привезла простенькі гостинці дітям. Але це вже було дивно. Раніше на Оксаниних дітей у неї ніколи грошей не вистачало…
Оксана швидко приготувала сніданок. Усі поснідали і розбіглися.
Максим пішов до друзів. Анжела з подругами вирушили в парк гуляти, а Дмитро повів Катрусю в зоопарк.
-Добре, тут у тебе! – раптом похвалила Оксану мати. – Кожен по-своєму відпочиває. А у Марійки он хлопчаки тільки в телефонах і сидять, або ще сваряться між собою. Не впораєшся з ними.
Оксана промовчала. Критикувати племінників вона не хотіла. Марійці все стане відомо. А вона ображатиметься на сестру і говоритиме потім всяке. Мати ж усе розкаже…
Нарешті, мати сказала найголовніше.
-Оксано, а Марія з чоловіком теж вирішили взяти іпотеку… – почала вона.
-Ну що ж, краще пізно, ніж ніколи, – посміхнулася Оксана. – Тільки от чим вони платити збираються? Їм зарплати ледь на життя вистачає.
-Платити я допомагатиму, – неохоче зізналася мати.
-А на що ж ти житимеш, – здивувалася Оксана. – Нехай шукають роботу, де зарплата вища, а не сидять на мізерному окладі. Чоловік Марійки може і на заробітки поїхати, щоб іпотеку швидше виплатити.
Запала тиша.
-Вони не мають грошей на перший внесок, – раптом продовжила мати. – Оксано, у вас же ж дачний будиночок є. Ви там нічого не вирощуєте.
Навіщо вона вам – все на ринку і так купуєте! Допоможи сестрі – продай дачу, а гроші дай Марійці на перший внесок.
Оксана застигла від здивування і обурення.
Коли вони брали іпотеку, мати навіть і не спробувала їм допомогти! Та вони й не питали… Самі назбирали на перший внесок. Трохи батьки дмитра додали.
-Мамо, а самі вони про що думали? Ти і так усі роки їм допомагаєш. А дачу продавати ми не будемо. Це бабуся Дмитра нам на весілля подарувала. І ми туди відпочивати їздимо, а не працювати. Саме сьогодні, до речі, збиралися поїхати.
-А я, значить, вам завадила?! Так?! – запитала мати. – Але ж ти старша сестра, маєш допомагати молодшій.
-Чому це я їй маю допомагати? З того часу, як вона народилася, ти мені твердиш, що я повинна їй допомагати. Досить, вона давно доросла вже, хай зі своїм чоловіком думають. А мені це не потрібно!
-Ось, значить, як, – підводячись, сказала мати. – Я думала, що рідні завжди допомагають один одному. А ти он як!
-Так, я отак. І скажи мені, мамо, а мені колись хтось із вас допоміг, хоча б у дрібницях? Мовчиш? Отож і воно, що завжди вважалося – Оксана сама впорається. Ось і моя сестра нехай сама впорається!
Наталя образилася і швидко почала збиратися додому.
Так і поїхала матуся ні з чим… Вона довго ображалася і не говорила з Оксаною…