Мене виховувала одна мама, батька свого я ніколи не знала, мама про нього не любила говорити. Я виросла, вже заміжня, але моя мама вважає, що я постійно їй щось винна, мовляв, вона ж мене виростила.
Ми з чоловіком живемо непогано, але і небагато, принаймі не так, як би хотілося. Так, у нас є власна квартира, але вона в кредиті. Чоловік непогано заробляє, але у нас і витрати чималі. А от моя мама так не думає, вона переконана, що ми повинні з нею ділитися. А бажання у неї непрості – то купити їй нові меблі, то шубу, то путівку на море.
Відмовити мамі було важко, бо її наполегливості можна тільки позаздрити. Нам самим часом ні на що не вистачало, але мамі це не пояснити було.
– Ти ж он як виряджаєшся! А кажеш, що грошей немає! Я тобі допомагали колись, тепер твоя черга. А як ти думала? На те ми і сім’я.
Одяг у мене був модний – згодна. Але я його не купувала, я доношувала речі за молодшою сестрою чоловіка. Соромно було, звичайно, в чужий одяг виряджатися, але вибору особливого не було.
Одного разу мама прийшла і сказала, що ми маємо зробити їй ремонт, а ми ще в себе ремонт не закінчили. Я відмовила і мама на мене дуже образилася.
Вона перестала з нами спілкуватися і не брала від нас слухавку. Я переживала це дуже важко, але розуміла, що гроші не мої і чоловік не зобов’язаний утримувати і мою маму також, крім того, що вона працювала, мала постійну зарплату і жила в своїй квартирі.
А пів року тому чоловік мене вигнав. Він знайшов іншу, вона чекала від нього дитину. Більше того, він привів цю жінку в нашу квартиру. Я прийшла до мами, але вона не пустила мене на поріг.
– Розумієш, місця немає, – сказала мама і зачинила двері переді мною.
Я зняла кімнату. Моєї зарплати не вистачало навіть на необхідний мінімум. Чоловік сказав, щоб я не претендувала на квартиру, бо він не збирається мені її віддавати. Я не знала, що робити, і тут, коли я була у відчаї, мені прийшов лист з Америки. Писав чоловік, який назвався моїм батьком. Він лише нещодавно дізнався, що у нього є донька, тобто я.
Там у них складна історія з моєю мамою, але мені це не дивно, знаючи її характер. Батько сказав, що інших спадкоємців у нього немає, тому він хоче мені допомогти. Через кілька місяців я переселилася у власну квартиру, яку купив мені мій рідний батько.
У нашому містечку чутки розносяться швидко. Моя квартира стала місцем паломництва всіх людей, яких я коли-небудь знала, на чолі з мамою і моїм колишнім чоловіком, який вирішив помиритися зі мною.
Я вважаю, що я їм нічого не винна. Батько готує документи, бо хоче, щоб я приїхала до нього.