Моє життя було щасливим до того моменту, як з _агинули мій син і чоловік у автокатастрофі. Я тоді майже рік ходила сама не своя. Все оплакувала їх і питала, чому ж вони не забрали мене з собою. Ну чому я маю так страждати. Без них і в мене життя нема.
Та у мене були батьки. Старенькі. Їм потрібна була допомога. Я й не звикла працювати, бо гроші додому приносив чоловік. А мамі з татом потрібно було кошти і на життя і на ліки.
Тому я і поїхала до Іспанії. Там жила разом з своєю сусідкою і ми обоє працювали. Спочатку ми доглядали жінок похилого віку, але це було дуже важко. Як фізично, так і морально. А потім нам трапилася робота у клінінговій компанії. Так ми на ній і залишилися працювати.
Багато років я там провела і навіть змирилася з своєю втратою. Постійно передавала кошти батькам і сестрі. Сестра займала тим, що організувала майстрів і батькам відремонтували повністю будинок. Чималі гроші я вклала у той будинок, і думала що свою старість проведу саме там.
Після см _ерті чоловіка і сина я не могла жити у нашій квартирі і взагалі не наважувалася туди заходити. Тому просто її зачинила і все. Наче її і не було. Пускати туди когось жити я теж не хотіла, адже це пам’ять, яку я не хотіла руйнувати.
Коли я довідалася, що моїм батькам залишилися лічені дні – звільнилася і повернулася додому. Провела цей час з ними. А потім і їх поховала. Повертатися до Іспанії я й не мала наміру.
Коли минуло сорок днів за батьками – питання сестри мене звалили наповал. Вона мене запитала чи ще довго я житиму у її домі. У її домі!
Це ж дім наших батьків. Та й я йогго повністю відремонтувала. В тому стані, який він був колись – і жити не можна було.
Та моя сестра виявилася ще тою поганню. Вона обхитрила батьків і вони ще за життя переоформили на неї і будинок і землю. Вона була одним єдиним власником. А мене просто виганяла. Ми дуже сильно посварилися. Я сказала, що хай віддає мені всі вкладені мною гроші, а вона мені заявила що і не збирається. Та й для чого мені гроші, якщо в мене нема дітей. Вдарила мене по найболючішому.
Я зібрала свої речі і поїхала до своєї квартири у якій не була дуже багато років. Там все було як колись. Та й не могло змінитися. Мені було дуже важко перебувати у рідних стінах. Думками я знову і знову переживала ті моменти, які мене зводили з розуму і заганяли у депресію.
Потім я зібралася силами і зробила ремонт. всі речі, які мені нагадували про чоловіка і сина – заховала. Добре, що мала деякі заощадження. Та сестра моя поступила зі мною ганебно.