Із сином Наталя Миколаївна намаялася. Андрій, як то кажуть, спочатку був важким підлітком, а потім уже проблемним молодим чоловіком.
У нього не ладналося ні з навчанням, ні з роботою, а Наталя Миколаївна сина спочатку вмовляла:
– Андрійку треба вступати до інституту. Ти ж чудово знаєш, сьогодні без вищої освіти в житті нічого досягти не можна, ми з батьком гроші відкладали на твоє навчання, тому вибирай навчальні заклади та подавай документи.
– Ні, мамо, не хочу, – відмахувався Андрій. – Працювати на чужого дядька за копійки я не буду, ось власний бізнес – це інша справа!
– Андрій, – терпляче продовжувала Наталя Миколаївна. – Щоб розкрутити власний бізнес, потрібні знання, а отримати ти їх можеш лише в інституті чи університеті, це два взаємопов’язані чинники.
Розумієш, без належного багажу знань ти швидко втратиш бізнес, адже треба всі тонкощі знати.
Ти вивчишся спочатку, а потім ми вже думатимемо і про, як ти говориш, бізнес.
Вмовити сина Наталі Миколаївні не вдалося. Андрій пішов вчитися без бажання, коли батько втомився кожен день бачити сина, що валяється на ліжку без діла.
– Вчитися ми, отже, не хочемо? – Запитав у сина Віктор Анатолійович, – Добре, підемо іншим шляхом – ти, синочку, відправишся служити. Ось там тебе швидко розуму навчать!
– Нікуди я не піду, – як завжди, відмахнувся Андрій. – Що доброго, тату, у цій твоїй службі, абсолютно нічого…
– Ще й як підеш, – посміхнувся Віктор Анатолійович, – ти не забувай, що мій рідний брат усе своє свідоме життя віддав службі, у нього є зав’язки. І відправлю тебе в найкраще місце. Треба Борису зателефонувати та дізнатися.
***
Андрію з двох бід довелося вибирати меншу, тому під натиском батьків він все ж таки в інститут вступив.
Сина Наталія Миколаївна усі 5 років тягла. Тільки завдяки матері Андрій вищий навчальний заклад закінчив.
Батько постарався і допоміг із працевлаштуванням, вчорашнього студента взяли помічником помічника адвоката – навчався Андрій на юридичному.
Наталі Миколаївні дуже хотілося, щоб її єдиний син у цьому житті зайняв своє місце під сонцем, став розсудливим, викинув з голови гулянки, став серйозним, навчився заробляти.
Окремим пунктом для Наталії Миколаївни була сім’я, надто жінці хотілося онуків.
Дівчата у Андрія були, але вони всі Наталю Миколаївну не влаштовували.
– Андрію, – суворо вимовляла жінка, – Сину, я тебе сьогодні бачила з якоюсь розмальованою дівчиною! Хто це? Тільки не кажи, що ви зустрічаєтеся, я цього не переживу!
– Мамо, не треба лізти в моє життя, – сердився Андрій, – яка тобі різниця, з ким я зустрічаюся? Мені 25. Я можу і сам вирішувати, з ким мені бути.
– Синку, але вона тобі не підходить! Що в неї на голові? Що це за стрижка така!
Синочку, не треба тобі з нею спілкуватися, не вселяє вона мені довіри. Давай, я краще познайомлю тебе з донькою своєї колеги, Вірочка – прекрасна дівчинка, розумниця, красуня, з вищою освітою.
Все вирішено! Завтра запрошу її до нас у гості, не запізнюйся, будь ласка, з роботи.
***
Андрій не збирався йти на жодні оглядини. На вечір наступного дня в молодого чоловіка були свої плани, Катя, та сама дівчина, яка не сподобалася матері, запропонувала Андрію сходити на рок-концерт.
– Усі наші там будуть. Що, підемо?
– Звичайно, зганяємо, – підморгнув Катерині Андрій, якраз у мене сьогодні ввечері така нудна компанія вдома збирається, не хотілося б там бути.
Андрій заглянув додому на хвилинку, щоби переодягнутись і на концерт не потрапив. Наталя Миколаївна загородила сину вихід із квартири:
– Нікуди я тебе не відпущу! Ти навіщо мене, Андрійко, соромиш? Віру я вже в гості запросила, вона з хвилини на хвилину разом зі своєю мамою прийде.
Зрештою, час би думати вже і про майбутнє! А ми з батьком не вічні, хочемо встигнути побачити онуків.
Давай, розвертайся і марш до своєї кімнати!
Андрію, зніми з себе цей балахон, пристойні молоді люди в такому вигляді не ходять.
***
Наталі Миколаївні довелося докласти багато зусиль, щоб звести сина та доньку своєї знайомої. Андрій спочатку навідріз відмовлявся водити Віру на побачення, матері пояснював:
– Вона мені не подобається, мамо. Навіщо ти мені її постійно нав’язуєш, ми різні. Невже ти не розумієш, вона любить театр, а я – мотоцикли.
– Ти на ній одружишся, – просила Наталя Миколаївна, – інакше про власний бізнес забудь! Батько готовий дати тобі гроші на його розвиток лише тоді, коли ти станеш сімейною серйозною людиною.
Вірі я довіряю, вона зробить із тебе людину. Досить скакати гаражами в компанії якихось негідгиків, ти доросла людина!
***
Андрію справді дуже хотілося здобути незалежність, власна справа була межею мрій молодої людини.
Заради свого майбутнього Андрію довелося погодитись на умови батьків.
На Вірі він одружився, тільки шлюб ні йому, ні їй щастя так і не приніс…
Віра в Андрія була давно закохана, ще зі школи. Її мати з Наталією Миколаївною працювала, 15 років жінки дружили, тож Віра та Андрій були знайомі з юності.
Наталя Миколаївна для сина та невістки розщедрилася – Андрію відразу ж після весілля віддали однокімнатну квартиру, яка раніше здавалася.
– Коли народиться онук чи внучка, я квартиру тобі відпишу, – обіцяла синові Наталя Миколаївна.
– Мамо ми як домовлялися? Ти обіцяла мені гроші на розвиток бізнесу дати, твої умови я виконав.
– Звичайно, синочку, все буде обов’язково! Ти поки добре все продумай. Визначися із напрямком, ми з татом готові тобі допомогти.
***
Андрій вирішив відкрити кав’ярню. До справи підійшов відповідально – сам шукав приміщення, наймав робітників, повністю контролював ремонт, підбирав персонал, вигадував, як можна привабити народ.
Наталя Миколаївна нарешті видихнула – син прилаштований, одружений і, нарешті, щасливий.
Коханка у Андрія з’явилася практично відразу після весілля. Між ним і однією з офіціанток виникли почуття.
Суперниця чудово знала, що її обранець одружений, але докорів совісті тому не відчувала.
Юля справедливо вважала, що боротися за своє щастя потрібно всіма способами, не обов’язково чесними.
Хіба погано, якщо вона відведе Андрій із сім’ї, вийде за нього заміж і заживе, ні в чому собі не відмовляючи, з чоловіком-бізнесменом?
***
Коли Віра завагітніла, Андрій від неї віддалився, привід придумав пристойний:
– Віро, ти мою дитину носиш, тобі себе берегти треба! Я, напевно, поки спатиму на дивані, ну, щоб зайвий раз тебе не турбувати.
Віра відчувала відстороненість чоловіка і шукала причини у собі. Поскаржитися матері чи свекрухи на чоловіка жінка не могла – їй було соромно.
Андрій тим часом все частіше став затримуватись на роботі, міг не прийти ночувати без попередження.
Пологи були складними – Віра ледве викарапкалася, а малюк був копією батька. Але Андрій якоїсь любові до єдиного спадкоємця не демонстрував.
Брав його на руки і сидів із ним, якщо Віра його про це просила, але ініціативи ніколи не виявляв.
У Віри часто виникало стійке відчуття, що вона та дитина Андрію не потрібні.
Вона не підозрювала про справжній стан справ, думала, що Андрій зробив пропозицію не на прохання матері.
«Дай йому спокій!» – Прочитала Віра повідомлення, яке кілька хвилин тому прийшло їй в месенджер, – «Невже ти не розумієш, що він з тобою нещасливий?
Андрій любить мене, ти його дитиною прив’язала до себе, не займай чуже місце, піди по-хорошому! Все одно я відведу твого чоловіка із сім’ї, і нічого ти з цим не вдієш».
Віра проплакала кілька годин. Андрія вдома не було, вона багато разів намагалася до нього додзвонитися, але чоловік чомусь слухавку не знімав.
Рішення прийшло спонтанно – Віра взяла дитину, викликала таксі і поїхала до свекрухи.
– Бачити я вас більше не хочу! – вигукувала вона істериці. – Ви мені життя зіпсували! Ваш син фактично живе з іншою жінкою, після народження дитини він ночував вдома від сили разів десять. Хочете почитати, що мені пише його коханка?
Наталя Миколаївна однією рукою тримала онука, а другою телефон невістки, водячи очима по тексту, жінка спробувала заспокоїти Віру:
– Віро, звідки ти взагалі знаєш, що це коханка? Можливо, це жарт якийсь невдалий…
Ну, мало в Андрія може бути недоброзичливців, тут ні фотографії, ні імені, нічого немає – повідомлення міг написати будь-хто.
– Я відчуваю, що це правда, відчуваю! Забирайте дитину, я її виховувати не буду, син мені нагадує чоловіка-зрадника. Я завтра ж подам на розлучення і на поділ майна, я попрошу вашого синочка розщедритися.
На коханку в нього, значить, гроші є, а на мене, на дружину – ні. Половину бізнесу віддасть, я без штанів вашого Андрія залишу, все життя в мене будете пам’ятати!
Віра пішла.
Наталя Миколаївна одразу кинулася дзвонити синові. Андрій приїхав пізно, за дві години після розмови з матір’ю.
– Набридла мені твоя Віра, – сказав він матері, – На розлучення погоджуюся, я її не люблю.
Дитина… Якщо хочеш, собі її залиш, у мене все одно не буде ні можливості, ні часу, ні бажання його виховувати. Ти ж хотіла онуків – ось він, будь ласка!
Віра схаменулась і наступного дня сина забрала, на розлучення подала, як і обіцяла.
Андрій з усім, крім розподілу кав’ярні погодився.
Наталія Миколаївна найбільше переживає, що невістка не дозволить їй бачитися з онуком.
Віра зі свекрухою спілкуватися не бажає, а Наталя Миколаївна у події своєї провини не бачить, адже вона хотіла, як краще…