Наталя готувала вечерю, коли хтось постукав у двері.
– Дивно, у нас дзвінок є, і всі знайомі про це знають, – подумала жінка, відчиняючи двері. На неї з цікавістю дивилася незнайомка приблизно одного з нею віку.
-Доброго дня! Вас Наталя звуть? – поцікавилася в неї несподівана візитерка.
-Наталя, а Ви хто? Щось я не пригадаю Вас, вибачте…
-А Ви й не можете мене знати. Я хороша знайома Вашого чоловіка.
-Олега?
-Олежика …
-Навіть так? Чомусь я не здивована, що Ви мого чоловіка так ласкаво називаєте… Звикла вже. Хоча, зізнаюся чесно, раніше до мене ось так запросто ніхто не приходив… Дзвонять зазвичай! То як же я до Вас звертатися можу?
-Мене Галиною звати… Розумієте … тут така справа …
-Та не хвилюйтеся Ви так, Галю! Ви з моїм чоловіком кохаєте один одного? А я заважаю вашому щастю?
-Звідки Ви це все знаєте?
-Так я ж говорю, що Ви – не перша, хто мені таке говорить … Але і я Вам скажу, що не тримаю чоловіка, можете хоч сьогодні його забирати … Що він Вам наговорив? Що діти у нас маленькі, і він не може мене в такій ситуації лишити?
-Ні, що Ви … Я знаю, що ваші хлопчики вже дорослі, студенти …
-Тоді що? Що я занедужала і він просто як чесна людина зобов’язаний жити зі мною? Так? Як бачите, я абсолютно здорова.
-Ні, цього він мені теж не говорив.
-Які ще маємо варіанти? Що з роботи його звільнять, бо у них на фірмі не вітаються розлучення? Обманув, так і знайте. Його начальнику абсолютно байдуже, які взаємини панують у сім’ї його найманих працівників…
-Ні, Ви все не те кажете… Він сказав, що потрібно почекати, поки… поки… поки вашого батька не стане…
Наталя застигла… ЇЇ батьку не було ще й сімдесяти років, він завжди стежив за собою, досі дуже рідко нездужав, і на той світ точно не збирався…
-Ви щось плутаєте…
-Ні, що Ви … Олег сказав, що як тільки Анатолій Федорович вирушить до предків, так відразу він від вас і піде …
-А Чому не раніше? Він вам що сказав, що дуже переживає через мого батька чи що? Так тато йому нічого не зробить, запевняю Вас …
-Ні, Олег не переживає через вашого батьказовсім, він його дуже поважає … Але він каже, що коли того не стане, Ви переїдете жити в його квартиру …
-Що? Та як він посмів? Мій батько чудово почувається, і я сподіваюся, що проживе ще багато років… Більше того, я переїжджати зі своєї квартири нікуди не буду! Це моє дошлюбне майно, і дарувати його Олгу я не збираюся!
-Але як же так? Олег сказав, що ця квартира йому дістанеться, а ви заберете собі дачу, машину, гараж і з’їдете …
-Так? Цікаво, цікаво… А чому ж Ви не дочекалися того моменту, поки все здійсниться, і прийшли до мене вже сьогодні?
-Ви розумієте … Я вже немолода, і хочу повною мірою насолодитися своїм щастям … І мені неважливо є у мого коханого чоловіка квартира чи ні. Ми можемо жити у мене.
-Резонно. То чого Ви від мене хочете?
-Що Ви? Я тільки хочу, щоб Ви відпустили Олега до мене… Більше нічого…
-Забирайте …
-Як це?
-Просто … Я його не тримаю … Я його і раніше не тримала, хоча, зізнаюся, спочатку дуже його любила, і сподівалася, що він заспокоїться, потім наївно вважала, що дітям батько потрібен, і не виставляла його, а в останнє час нічого підозрілого в його поведінці я не помічала і вирішила, що його походи на сторону припинилися. Виходить, що я помилилася.
-Помилилися, звичайно … Так ви його відпустите? Чесно?
-Зрозуміло … Ви навіть можете речі його вже зараз забрати …
-Ні, що Ви… Мені важке носити не можна, Олег сам їх забере, коли вважатиме за потрібне… Ви головне його відпустите…
-Не хвилюйтеся ви так, сьогодні ж і відпущу! Чекайте! Більше того, завтра на розлучення подам, і майно з ним по-чесному поділю, як суд вирішить… Квартиру правда віддати йому не обіцяю… Вона мені, як я вже Вам казала, від бабусі дісталася, і ремонт у ній за рахунок моїх батьків робився … У батька всі чеки збереглися, він у мене дуже прискіпливий … Але нічого, у Вас же своє житло є …
-Є, Ви не переживайте, на вулиці Олег не залишиться.
-Та я якось і не хвилююся з цього приводу. Олег завжди вмів добре прилаштовуватися.
-До побачення, Наталю …
-Прощайте, Галино. Сподіваюся, що більше ми з Вами ніколи не побачимось.
Галина пішла, а Наталя пішла збирати речі чоловіка… Сваритися вона з ним не збиралася, але точно знала, як зробити так, щоб він сам з дому пішов… Правда, він вважатиме, що будь-якої миті зможе повернутися, як це було раніше, але… не тут було…
«Це ж треба до такого додуматися… Він почекає, поки мого батька не стане, і я йому звільню квартиру… Зовсім знахабнів… І в цьому винна тільки я! Стільки років на його пригоди очі закривала, ось він і вирішив, що може робити все, що завгодно… все, Олег, дорогий, вистачить… Вирушай ти до своєї Галини і живи там довго і…» – думала жінка, акуратно складаючи речі чоловіка в дорожні сумки…
Ољег, що прийшов з роботи, нічого незвичайного в поведінці дружини не помітив, хіба що тільки те, що вона вечеряти з ним відмовилася… Але, якщо чесно, його це не хвилювало. Він розраховував, що смачно повечерявши, вирушить, як завжди, на «вечірню прогулянку», а потім, як ні в чому не бувало, повернеться додому…
-Дорога, дякую за смачну вечерю … Піду я прогуляюся, мабуть …
«Ось воно… Ну, що ж, йди-йди!» – Подумала Наталя …
-Звичайно, любий, йди, у твоєму віці дуже корисно гуляти вечорами …
-Не зрозумів! У якому віці? – почав ображатися Олег, який вважав себе ще молодим чоловіком у розквіті сил.
-Як це в якому, любий? Тобі ж вже за п’ятдесят… Немолодий вже…
-Що? Та я ще… та в мене ще…
-Милий, чого ти мені розповідаєш? Чи не мені ж знати, що ти вже не той…
-Наталю, ти за словами стеж… А то …
-А то що? Он набрав зайвого, сивини у волоссі повно…
-Яке зайвого? Яка сивина? Ти що? Я ще молодий зовсім…
-Та що ти говориш? Сумнівно щось… Ти себе хоч не обманюй, любий. Потрібно сміливо дивитися правді у вічі… А ти старієш, старієш, дорогий, як, втім, і я…
-Ти, звичайно, не молодієш … А ось я ще чудово виглядаю, і жінки це помічають …
-Так? А мені здається, що останнім часом тобі навіть у автобусі місцем поступатись стали… Скажеш не так? Ти ж сам мені про це говорив…
-Коли це було? Не пам’ятаю щось…
-А я пам’ятаю. Адже й при мені тобі вже неодноразово дівчата пропонували місце поступитися. Так і говорили…
-Що говорили?
-Сідайте, чоловіче … Вам важко, напевно …
-Ти все плутаєш, Наталко … Не було такого …
-Як це не було? У тебе і з пам’яттю проблеми почалися? А я й кажу, що у твоєму віці гуляти треба, та й пігулки настав час приймати…
-Ти точно смієшся з мене… Я ще ого-го… Фору будь-якому молодому дати зможу…
-Правда чи що? Сумнівно щось… Адже ми з тобою вже рік як спимо в різних кімнатах…
-І що?
-Та нічого, власне … Проблеми у тебе, мабуть, почалися. У твоєму віці це буває. Правда, у Петра мого все з цією справою гаразд, хоча він і твій ровесник. І останнім часом він все частіше каже, що без мене сумує дуже…
-Хто говорить?
-Петро … Ти ж, коли в іншу кімнату переїхав, я подумала, що потрібно щось з цим робити. Це тобі нічого вже через вік не потрібно, а я ще молода жінка зовсім… Так от тоді я й познайомилася з Петром…
-Який вік? Який Петро? Ти про що?
-Милий, як все запущено… Я говорю про те, що ти, як чоловік вже рік у моєму житті відсутній… Хіба що сусідом по квартирі тебе назвати можна… Але мені цього не потрібно… Однак, мені тебе шкода… Так що йди погуляй, приведи думки в порядок і повертайся… Будемо вирішувати, як далі жити…
-Тобі мене шкода? Та я, та ти… Та в мене, якщо хочеш знати…
-Не хочу … Ти гуляти збирався, так йди …
-Наталю, я від тебе йду … Жінка, яка вважає мене старим, поруч зі мною бути не повинна! Це пригнічує… Збери мої речі, і навіть не сподівайся, що я тебе пробачу… Я міг би пробачити тобі твого Петра, з ким не буває… Але пробачити те, що ти мене шкодуєш, я не можу…
-Дорогий мій, речі вже зібрані… Якщо щось забула вибач, подзвониш, я тоді зберу… Йди з Богом… Мабуть, не доля тобі дочекатися, коли батько мій на той світ вирушить…
-А до чого тут це?
-Ні до чого, звичайно… Так, до слова сказала… Йди, милий, йди… Я сподіваюся, що ти проти розлучення не заперечуватимеш?
-Я? З чого раптом? Тільки не розраховуй, що я все тобі залишу.
-А я і не розраховую! Що ти? Як я можу образити людину, яка не пам’ятає нічого…
-Наталка…
-Наприклад, забув про те, що квартира ця до нього жодного стосунку не має.
-Квартира? Ця?
-Ця, ця …
-А що ми її ділити не будемо? Я не зрозумів!
-Ні, звичайно … Що ти? Вона ж мені від бабусі дісталася.
-Але я ж у ній 25 років жив…
-Тобі пощастило … Це ж треба було так влаштуватися вдало … Жити в квартирі, в якій навіть ремонт за рахунок тестя з тещею робиться …
-Але ми з тобою завжди на цей час відпочивати їздили …
-Пам’ятаєш, значить? Не все ще втрачено… А приїжджали тоді, коли вже все зроблено було… Отож батько всі договори від свого імені укладав і чеки всі зберіг… Так що ти не зможеш сказати, що за час нашого шлюбу тут багато чого змінилося, і ти доклав до цього руку…
-Так? А я думав…
– Даремно … Не розумних тут немає …Одна правда була … Але і та сьогодні порозумнішала … Іди, дорогий, іди … В судді отримаєш все те, що тобі належить … І вперед, в нове життя … Де тебе цінуватимуть, поважатимуть і вважати молодим і повним сил…
Олег взяв одну з сумок зі своїми речами і швидко вискочив із квартири… Він поспішав до Галини, яка на нього дуже чекала…
Вже наступного дня Наталя подала на розлучення… Олег не заперечував, йому дуже подобалося жити у Галини, яка оточила його турботою та увагою, і постійно повторювала, що він молодий та повний сил чоловік… При розділі майна йому дісталися машина та гараж, дачу суддя присудив Наталі…
Продавши непотрібну їй дачу, Наталя вирушила у Львів разом з батьком… Потім вони поїхали в Одесу… Потім… Загалом багато місць вони разом відвідали. Анатолій Федорович чудово почувається і на той світ найближчими роками не збирається, адже у нього таке цікаве життя почалося…
Вже через півроку Галина почала розуміти, що Олег дуже довго гуляє вечорами і вирішила за ним простежити… повернулася, просто зібрала речі чоловіка і виставила їх за двері… Олег, що повернувся «з прогулянки», намагався порозумітися з Галиною, але та навіть до дверей не підійшла.
І ось тоді Олег попрямував до Наталії… Його вже не хвилювало те, що вона вважає його старим…
“Вважає, так вважає … Аби кімнату мені дала,” – думав чоловік, підходячи до будинку Наталі …
Але сусідки розповіли йому про те , Що Наталки вдома немає, вона знову кудись з батьком поїхала … І куди тепер йти Олег не знав … Хіба що в гараж? А що? Там у нього світло є, каналізацію зробити можна, та й грубку якусь він ще встигне встановити… На дворі поки що пізня весна, і все літо попереду…
Хоча можна ще якусь наївну дівчинку пошукати, він же ще молодий чоловік…