На перший Святвечір у мене зібралася вся родина – прийшли дві мої доньки з зятями і внуками, а також син з невісткою приїхали, а на другий Святвечір всі мені сказали, що їх не буде.
Ви не подумайте, дітей своїх я прийняла у себе вдома якнайкращим чином, стіл був гарно накритий, все було згідно з нашими традиціями – 12 страв, як годиться, на столі.
Дітям моїм не сподобалося, що я їм сюрприз зробила, і привела додому чоловіка, хотіла з ними познайомити. Ми з Михайлом вже рік зустрічаємося, діти про це не знали, бо вони особливо моїми справами не цікавляться.
А тут була нагода їм представити Михайла, адже ми з ним збираємося одружитися і жити разом.
Мені 66 років, але виглядаю я заледве на 60, почуваюся, дякувати Богу, теж добре. Я лише рік тому додому повернулася, а до того я 20 років на заробітках в Іспанії провела.
Дітей своїх я не обділила, усім допомогла з житлом – донькам по квартирі купила, а син будувався, то я йому дала грошей на будівництво.
І доньки, і син, живуть чудово, все у них добре. І в мене теж непогано, я свій будинок теж добряче відбудувала, щоб потім у дітей допомоги не просити. І кілька тисяч євро я собі залишила на старість, вважаючи, що дітям своїм я і так достатньо дала.
Заміж виходити я зовсім не планувала, але так сталося, що ми з Михайлом дуже зблизилися. Він у мене ремонт в будинку майже рік робив, часто залишався ночувати, бо був родом з сусіднього села, а вдома його ніхто не чекав, адже він давно розлучений.
Я теж ще до виїзду на заробітки в Іспанію з своїм чоловіком розлучилася. А потім, через кілька років, його не стало.
Михайло приглянувся мені а я йому – ну і що в цьому поганого? Ми дорослі люди він майже мій ровесник, всього на 3 роки молодший за мене.
Я сподівалася, що діти за мене порадіють, що мені не доведеться в старості самій бути, а їм моє рішення дуже не сподобалося, вони вирішили, що в моєму віці думати про заміжжя – це, щонайменше, несерйозно.
Вони вже мене попередили, щоб я їх на другий Святвечір не чекала, бо їх не буде.
Мені так прикро, що словами не передати, не розумію, за що образилися на мене мої діти? Невже я не маю права бути щасливою хоч зараз? Адже звідки я знаю, що нас чекає, і скільки ще Бог нам відміряв?
Просто так, без штампу в паспорті, ми з Михайлом жит не можемо, адже що люди скажуть, у нас в селі так не прийнято.
Шкода, що мої діти мене не підтримали. Не розумію, чому вони так відреагували на цю ситуацію?
Спеціально для Українці Сьогодні.