На могилі у татка,дитинка сиділа,
Вона зовсім мала,мало,що розуміла.
На могилі сидить і земельку гортає,
Що сиріткою стала,вона,ще не знає.
Що не прийде вже татко,ніколи,ніколи,
Що не візьме за руку,не піде до школи.
Що нема вже нікому її захистити,
Втрачено все і життя,геть розбите.
Що сиріткою буде,вона виростати,
Що не зможе слово,тату сказати.
Скільки болю і горя,ще їй пережити,
Бо ніхто так як тато,не буде любити.
А вона,ще маленька,все глину гортає,
Бачить фото татуся,та мало,що знає.
Світить сонечко з неба,та зовсім не гріє,
Бо забрав у нас m**к@ль мрії й надії.
Автор Люба Костюк
