В неділю після церкви Мирон додому не пішов. Він вкотре спокійно минув свою хату і відразу попрямував до кума, бо був впевнений, що там його чекають більше, ніж вдома.
Мирон не був ні гулякою, ні пияком, та й гроші він вмів заробити, але все частіше він став помічати, що не цінує його дружина як належить – ні їсти не варить, ні доброго слова не скаже, навпаки, лише картає чоловіка то за одне, то за інше.
У шлюбі з Марією вони вже 25 років, єдиний син виріс і вже навіть встиг одружитися, тепер живе окремо.
А вони з Марією відтоді самі в хаті живуть, і навіть нема про що один з одним поговорити, зовсім чужими одне одному стали.
Інша справа кум – Михайло завжди знайде цікаву тему для розмови, і сто грам наллє, щоб було душевніше.
Марію він вибрав не просто так – дівчина була першою красунею на селі. Михайло теж змагався за неї, але коли зрозумів, що вона вибрала Мирона, навіть образився на товариша на якийсь час.
Але згодом Михайло знайшов собі Галину, не таку красуню, як Марію, але все ж. Головне, що роботяща, і його любить. Живуть собі вони в мирі і злагоді, Мирон інколи їм аж по-доброму заздрить.
Так собі і жили. Михайло у своєму виборі жодного разу не засумнівався: Галина намагалася бути для нього хорошою дружиною, а для їхніх дітей – турботливою матір’ю.
Вдома завжди чисто, наварено, в неділю, як годиться – борщ і вареники. Город оброблений, господарка в порядку, діти доглянуті, і при цьому Галина ще умудрялася і на роботу ходити.
Михайло помітив, що краса Галини з роками аж розцвіла, і хоч спочатку він не дуже її любив, то зараз не перестає дякувати Богу, що має таку прекрасну дружину. Як він сам любить повторювати – таку добру жінку треба ще в Бога собі заслужити.
А от у Мирона справи не такі хороші – не заладилося з самого початку його сімейне життя. Марія відразу вирішила, що народилася вона такою красунею не для того, щоб важко працювати, тому відразу сказала, що ніяких городів не оброблятиме, і корови у них теж не буде.
На роботу ходити вона теж не збиралася, бо на її думку, саме чоловік має забезпечувати сім’ю. Навіщо ж тоді їй було заміж виходити, якщо працювати треба?
– Красиві жінки не працюють, їх чоловіки мають утримувати, – любила повторювати Марія, милуючись собою у дзеркалі.
Тому Мирон їздив на заробітки, і місяцями не був вдома. А коли приїжджав, то ще вислуховував від дружини, що замало грошей привіз, і їй ні на що не вистачає.
Скільки б Мирон не старався – завжди мало було. Марія навіть умудрялася в кредити залазити і в борги, так що чоловік не встигав все повертати.
А зараз і зовсім сутужно стало, відколи перестав їздити за кордон, то взагалі, хоч вдома не сиди, бо розмови лише про гроші, точніше про їх відсутність.
– І навіщо я лише за тебе заміж виходила? Чим я думала? Ти обіцяв, що я біля тебе королевою буду, а я останні гривні рахую, – картала Мирона дружина.
Мирон не витримав, і нагадав їй, що будинок, в якому вони живуть, зведений за його гроші. І не мала б вона своїх хутряних шуб і золотих виробів з коштовним камінням, якби не він. І сину саме він житло придбав. А те, що зараз час такий, що важко заробити – хіба ж він у цьому винен? Мудра жінка потерпіла б і підтримала свого чоловіка, а ця без упину картає.
Тому то Мирон додому і не поспішає. Після роботи зайде до кума, розвіє душу, забудеться трохи, щоб не чути лише пиляння дружини.
В неділю Мирон прокинувся і попросив Марію, аби вона вареників йому наліпила. На що почув відповідь, що макарони теж з тіста зроблені, то ж нехай Мирон собі зварить макарони і не вигадує.
Вареників Мирон таки поїв – пішов в гості до Михайла, там Галина два види зробила: і з картоплею, і з сиром, ще й шкварочками все для смаку прикрасила.
Повернувся Мирон додому, і сказав Марії, щоб до розлучення готувалася. Досить з нього уже цієї краси, хочеться деколи і просто мати дружину.
Не могла Марія ніяк зрозуміти, як це через якісь вареники можна кинути таку красиву жінку?