– Валентино, ти що до дівчини чіпляєшся? – запитав Олексій Вікторович у дружини. – Я вважаю, що Михайлу пощастило із дружиною. Вихована, з вищою освітою, зі своєю квартирою. Батьки – порядні люди: мати – в університеті викладає, батько – лікар в обласній лікарні. Згадай, торік твоя подружка шукала знайомих, щоб в області до потрібного лікаря потрапити, а в тебе тепер, якщо що, проблем не буде.
– У мене немає претензій до батьків Аліни. Мені вона сама не подобається, – відповіла Валентина. – Не таку дружину я хотіла своєму синові.
– А яку, цікаво? Розумна дівчина – дві мови знає. А вже красуня яка! Ти, мати, просто заздриш її красі та молодості. А ще ревнуєш, що для Михайла тепер Аліна – головна жінка, а не ти. Скажеш, я не правий? – посміхнувся Олексій Вікторович.
– Ось, ти сам визнав: красуня і дві мови знає. У Мельників донька теж була красуня і мови знала. Бабуся їх хвалилася: «Інна постійно у закордонних відрядженнях! По всьому світу літає! А що потім з’ясувалося? Що робила їхня Інна!? Багатих чоловіків у закордонних поїздках супроводжувала! Нібито у ролі перекладачки. Ага! Так і повірили! Мати і бабуся потім голови підняти не могли від сорому, через двір мало не бігом бігали.
– Валю, ти все це зараз до чого розповідаєш? Які Мельники, яка Інна? Аліна працює у науковому журналі, перекладає технічні тексти. І, до речі, непогано заробляє.
– Все одно я їй не вірю. Ось подивишся: вона точно Михайлу зраджуватиме. Якщо вже не зраджує, – сказала Валентина.
– Тебе не переспорити, – закінчив розмову Олексій Вікторович і ввімкнув телевізор.
Валентина справді не злюбила невістку з першого дня. Коли син розповів про Аліну та її родину, Валентина була задоволена. В останні півроку вона дуже турбувалася: син став часто затримуватися, приходив пізно, на вихідні вдома майже не бував, а бувало, що й не ночував.
Мати одразу зрозуміла – у Михайла з’явилася дівчина, і справа, мабуть, йде до весілля. Це нормально: йому вже скоро двадцять вісім, саме час мати сім’ю. Отже, вона була готова, коли син попередив батьків, що хоче познайомити їх з Аліною.
Найбільше вона переживала, що Михайло приведе якусь невиховану дівчину з провінції, яка заманила його у свої тенета заради квартири та інших матеріальних благ.
Але дізнавшись про сім’ю дівчини, Валентина зраділа. Тим більше, що Михайло сказав, що поки вони збираються жити в однокімнатній квартирі Аліни, а згодом купуватимуть трикімнатну.
Тож можна сказати, що Валентина була майже щаслива. Але це тривало лише доти, доки жінка не побачила Аліну.
Струнка дівчина у світло-блакитній сукні, зростом майже з Михайла. Вона була дуже гарна, хоча в неї не було приклеєних у два ряди вій і пишних губ. Чомусь при погляді на дівчину у Валентини в пам’яті спливла картина: пшеничне поле з ромашками та волошки. Таке поле тяглося за околицею їхнього села.
І жінка відчула недобре.
– Синку, – сказала вона Михайлу наступного дня, – не зв’язуйся ти з цією дівчиною, не для тебе вона. З таких вірних дружин не виходить.
– Мамо, що ти таке кажеш? Ми з Аліною любимо одне одного. Я взагалі не розумію, як вона може не сподобатися?
– Саме так. Вона всім подобатиметься! – Валентина вирішила висловити все, що її непокоїло.
– Мамо, ти зараз ображаєш і Аліну, і мене. Ти вважаєш, що мене не може покохати така жінка, як Аліна? Фактично ти кажеш: «Не в свої сани не сідай. Ця жінка не тобі».
А чому вона зі мною? Що є в мені таке, що могло її зачепити? Зовнішність – проста. Квартири немає. Зарплата – така сама, як у неї. Батьки – не бізнесмени. Все просто: вона любить мене. А я її. І я попрошу тебе, мамо, будь з Аліною хоча б ввічлива.
Аліна, звичайно, у день знайомства з батьками нареченого все зрозуміла:
– Михайле, у тебе класний батько! А ось твоїй мамі я не сподобалася – це точно.
– Не бери в голову, Аліна, – сказав Михайло. – Просто в мене мама- квочка. Їй завжди хочеться контролювати все, що пов’язано зі мною. Я її поступово від цього відучу. А взагалі, всі мами трохи ревнують, коли в житті їхніх синів з’являється інша жінка. Це нормально. Між іншим, твій тато під час нашого знайомства теж у мені мало дірки не просвердлив. І питання провокаційні ставив. У нього прямо на обличчі було написано: “Хто це такий тут з’явився мою маленьку дівчинку собі забрати?”
– Правда? А я нічого такого не помітила, – здивувалася Аліна.
– Зате я помітив. Але тепер ми спілкуємось нормально. І ви з моєю мамою подружитеся.
Але потоваришувати зі свекрухою Аліни не вдалося.
Валентина Василівна не приходила додому до молодих, не перевіряла, що готує та як пере дружина сина, зустрічалися вони лише з урочистих приводів: день народження чи якесь свято. Свекруха ніяких претензій невістці не висловлювала, проте дуже цікавилася її роботою:
– І що, до вас автори приходять і дого говорять про переклади та оплату?
– Ні, що ви! Автори звертаються або до головного редактора, або до шеф-редактора, взагалі люди приходять різними шляхами. А мені на стіл кладе роботу мій безпосередній начальник. Йому ж я її й здаю.
– І хто ж у тебе начальник?
– Ірина Семенівна – вона за наш напрямок відповідає.
А одного дня Валентина зустріла чоловіка з роботи з тріумфуючим виглядом:
– Ну! Що я казала? Аліна у відрядження поїхала!
– І що? – Запитав Олексій Вікторович.
– Я ж говорила, що вона зраджуватиме Михайлу! І ось, будь ласка!
Вона схопила телефон:
– Михайло! Ти маєш поїхати і простежити за дружиною!
– Мамо, у тебе вже, на мою думку, якісь нездорові ідеї! Ти не помічаєш, що зводиш себе своєю підозрілістю і ревнощами? Аліна поїхала у Львів на конференцію з редактором та двома дівчатами-колегами. По-твоєму, їхній шеф-редактор повіз із собою гарем?
Але свекруха не змінила свого ставлення до невістки, навіть коли та завагітніла та народила сина. Зустрічати Аліну з пологового будинку прийшов чоловік та батьки з двох сторін. Вони пробули в молодих десь із півгодини і пішли.
Валентина майже весь цей час не відходила від онука, вдивлялася в риси дитини, що ще не визначилися, і намагалася щось розгледіти.
Вдома жінка впевнено заявила чоловікові:
– Не наш це онук, жодної схожої риси немає: подивися на фотографії маленького Михайла. Нічого спільного!
– Валю! Ти вже дістала всіх своєю ідеєю-фікс.
– А ти порахуй: виходить, що Аліна завагітніла саме тоді, коли їздила у відрядження!
– Вона була там два дні. Ночувала одну ніч. Ти так звинувачуєш її, ніби сама тримала свічку. Припини, по-доброму тобі говорю!
Зрозуміло, що Аліна почувалася незатишно поруч зі свекрухою. Тому молоді з дитиною частіше бували у батьків дружини, а у свекрухи лише кілька разів. І влітку Аліна з Матвієм поїхала на дачу зі своєю мамою. Михайло теж пробув там два тижні – всю свою відпустку, а потім приїжджав кожних вихідних.
Мати ображалася на нього, але вдіяти нічого не могла.
А коли Михайлу зателефонував батько, син пообіцяв, що наприкінці липня обов’язково приїде до них разом із дружиною та сином.
Аліна була не в захваті від необхідності знову зустрічатися зі свекрухою, але вона не хотіла образити Олексія Вікторовича, який дуже любив онука і мав будь-яку можливість побути з ним.
Було дуже спекотно. Аліна налила трохи води у маленький дитячий басейн та посадила туди сина. Матвію сподобалося больбатися у воді долоньками і піднімати бризки.
Олексій Вікторович почав гратися з онуком, і раптом його увагу привернула родимка розміром із маленьку монетку з неправильними, наче розбризканими контурами. Вона знаходилося на спині дитини трохи вище за талію, праворуч від хребта.
– Аліно, а що це за родимка така незвичайна? Це нормально? – Запитав він.
– Ні, на огляді мені сказали, що, швидше за все, це Матвієві у спадок від когось дісталося. І добре, що на спині – не видно. Зі мною в класі навчалася дівчинка, у неї така плямка була на обличчі. Потім, після школи, вона якось її прибрала, – пояснила Аліна.
А восени Михайло приніс дружині дивовижну звістку: його батьки надумали розійтися.
– Михайле, що це вони вигадали на старості років? Жили-жили, начебто і не сварилися, і бац! – Розлучення, – запитала Аліна.
– Сам не знаю. Мовчать обоє. Мати речі збирає. Квартира-то батькові належить. Сказала, що поїде до свого села, у неї там батьківська хата вже два роки порожня стоїть. Скоро в мене відпустка, з’їжджу, подивлюсь. У діда будинок був міцний, але, можливо, щось підправити треба буде, – пояснив Микита.
Причину розлучення батько розкрив Михайлу за місяць після того, як мати поїхала з міста.
Все виявилось просто: коли він навчався в університеті, йому подобалася симпатична дівчина – Валентина. Але вона зустрічалася з його другом – Павлом Бондаренком. У них щось не склалося, і вони розлучилися. А Валентина за кілька днів прийшла в кімнату до Олексія і залишилася з ним на ніч. Був уже червень, його сусіди склали іспити і роз’їхалися, тож кімната була вільна. А через місяць Валентина сказала, що вагітна, і Олексій одружився з нею.
– А у Павла на спині була така сама пляма, як у Матвія – твого сина. Ти пробач, я потай зробив два тести. Матвій – твій син, але мені він не онук, – сказав Олексій Вікторович.
– Виходить, я тобі не син? – Запитав Михайло.
– Ти мені син, і завжди ним будеш. А ось Валентина мені не дружина більше.
– Тату, а може, не треба? Все ж таки майже тридцять років минуло, – сказав Михайло.
– Треба. Адже я не тільки через це з Валентиною розлучився. А так би мовити, «за сукупністю причин».
P.S. Олексій Вікторович час від часу заходить до сина. Маленький Матвій завжди радіє його приходу. Важке для всіх питання вони не обговорюють.
Михайло під час відпустки з’їздив до матері. Дещо підремонтував у хаті, наколов дров. Вони майже не розмовляли. Про Аліну та онука мати не питала.