Коли молодший син одружився, старші діти вже давно з’їхали – дочка вийшла заміж і поїхала в місто за чоловіком, син взагалі на Північ виїхав працювати. Світлана завжди знала, що старші в селищі довго не затримаються – дочка любила гарне життя, все дитинство картинками з журналів стіни обклеювала, а син географічними картами, теж мріяв не про корівник і город, а про далекі країни. А ось молодший, Єгоре, завжди був її хлопчиком, і коли чоловік помер, так і сказав:
— Мамо, я тебе ніколи не кину, завжди житиму з тобою.
Вона тоді стояла на краю могили і повторювала – як я без тебе, Васю, як я без тебе. Дочка теж плакала, старший мовчав крижаною брилою, а Єгорка, якому тільки-но дванадцять тоді виповнилося, весь похорон простояв поруч, підставляючи їй своє тендітне плече. І обіцянку свою виконав, навіть коли навчався, майже кожних вихідних додому приїжджав. Тому й дружину шукав таку, що погодиться з ним у селищі жити. Будинок збудував, щоправда, на іншій вулиці, поряд місця не було. Він кликав мати до нього переїхати, але Світлана відмовилася – навіщо в будинку дві господині?
Невісточку звали Зоя. Вона мала великі сині очі і довге, нижче пояса, волосся. Привіз її Єгор із міста, вчилися вони разом, і, як зізнався матері, він ще тоді доглядав за Зоєю, але вона його не помічала. А тут помітила, виходить. Весілля було гучне, веселе – всі родичі з’їхалися. Світлані невістка подобалася – гарна дівчина, відразу видно, що з характером, але Єгору така й потрібна. А що білоручка і вдома нічого не вміє робити, то це нічого – Світлана навчить.
Перший конфлікт стався через тиждень, коли Світлана прийшла допомогти суп зварити, а то Єгор без супу ніяк не можна, у нього живіт з дитинства слабкий був. Зоя накричала на Світлану, сказала, що у тієї руки брудні, а вона ними хліб чіпає. Ну а чим Свєті їх чіпати? Сперечатись вона не стала, пішла, а ввечері Єгор попросив її більше не приходити, якщо його немає, Зоя нервує.
— Ти не ображайся, мамо, у становищі просто Зойка, ось і хвилюється, — пояснив він.
І Світлана не ображалася. Онуки – це добре, буде чим діру в серці заткнути, а то як діти роз’їхалися, все холодом зсередини несе.
Зустрічати породіллю приїхали і батьки, і подружки, і сестра. Світлана спробувала було сказати, що не варто до немовляти стільки людей, але Зоя назвала її забобонною і виразно подивилася на чоловіка. Єгор попросив матір не вигадувати, краще чаю всім зробити, бо втомилися всі з дороги. Світлана і зробила. І нагодувала всіх, і посуд помила. А сама поглядала на онучку – така маленька, така гарненька, так хочеться взяти на руки!
— Можна я підтримаю? – Запитала вона.
Зоя подивилася на руки Свєти і сказала:
— Руки помийте тільки.
— Так я ж щойно посуд мила!
- Ось і саме! Ну, що за неохайність!
Батьки Зої дивилися на Світлу, і їй стало ніяково – може, і справді вона чого не розуміє.
Внучку вона зрештою потримала, звичайно. Як солодко від неї пахло! Чудова дівчинка вийшла. Плюс до всього Зоя свої правила змінила – дозволила Світлані приходити, поки Єгор на роботі був, а то вона нічого вдома не встигала, а Світлана і рада. Щоправда, невістка завжди знаходила чим її вколоти, та й онуку на руки майже не давала, але до цього Світлана звикла. Ображалася, звичайно, але що вдієш – син її таку любить, а, значить, і їй треба звикнути. Єдине, що сильно її зачепило, це те, що Зоя не взяла рожевий комбінезон, який Світлана купила для внучки.
— Чи на ринку його купували? Моя дочка таке не носитиме! І взагалі – жарко вже, нема чого ширяти дитину в комбінезоні, квітень на дворі!
Дівчинку назвали Анею, як своячку, і Єгор обіцяв, що наступну дочку на її честь назвуть. Світлана сумнівалася, що Зоя захоче багато дітей народжувати, так що особливо на це не наділялася. Але вона помилилася.
Коли святкували рік Ані, Зоя та Єгор обнялися і повідомили, що вони чекають ще одного малюка. Мати Зої заохала, сказала, що рано, а Світлана вставила, що в неї між першими дітьми теж різниця невелика, і нічого. Своячениця невдоволено підібгала губи – вона завжди так робила, коли Світлана щось говорила. Загалом у результаті всі зраділи, звичайно, стали вітати молодих. Зоя почервоніла, казала, що хоче хлопчика.
Так і сталося. Народився хлопчик, якого назвали Васею, і Світлана розплакалася – вона й мріяти не могла, що онука Васенькою назвуть.
До онука вона сильно прикипіла. Другі пологи у Зої важко пройшли, і тут вона вже зовсім перестала чинити опір – дозволяла Світліні і по дому допомагати, і з онуками водитися, особливо з маленьким, він, вважай, у Світлани на руках і провів весь перший рік.
Зоя ж лежала в ліжку і скаржилася, що їй болить голова. Вона сильно погладшала, ніяк не могла скинути вагу і лаяла свекруху, що та пече пироги. Ну а як без пирогів, адже Єгор так їх любить? До того ж Світлана зовсім не вважала Зою товстою. Так, кругленька стала, але так це і добре. Але пироги пекти перестала.
Третім народився Ванечка. Біленький, слабенький, дивитися без сліз було неможливо. Світлана чекала, що Зоя знову ляже на півроку в ліжко, але тут вона помилилася – невістка виходжувала свого Ванечку з такою запопадливістю, якої у неї Світлана ніколи не спостерігала. Тут вона і готувати навчилася, і робити масаж, і чистоту в будинку підтримувати. Світлана забирала старших дітей до себе, а більше від неї допомоги і не потрібно.
Діти росли, Ванечка все так і залишався хворобою, тож і зі школою Світлана теж допомагала, особливо коли дівчинка в них у селищі зникла. Її довго шукали – поліція приїжджала, добровольці із собаками ходили. Знайшли її за місяць, у річці. І не сама вона туди впала… Єгор сильно тоді злякався і попросив Світлану відводити дітей до школи. А після уроків їхня Зоя забирала чи сам Єгор, якщо рано звільнявся.
У Вані виявилася якась рідкісна хвороба, Світлана намагалася дізнатися у сина, але той тільки сердився, ніяк не міг звикнути, що в нього ось такий син буде. Невістка ж казала, що Світлана з її дев’ятьма класами нічого не зрозуміє. Начебто не так страшно все було – ну, бліденький, ну, голова велика та волосся як пух. А так – наче звичайний хлопчик, розумненький.
Зоя молодшого сина страшенно любила і нічого довкола себе не помічала. Світлана раніше її дізналася, що Єгор понадився до продавчині Каті заглядати, і намагалася всіляко дівчинку від цього захистити. Але добрі люди донесли, звісно.
Того дня діти самі йшли додому. Про це Вася їй сказав, коли Світлана вранці за ними зайшла.
— Баба, ну навіщо ти нас ведеш! Ми й самі можемо. Вчора я сам від Ані собак відганяв, і ми не заблукали.
Аня страшенно боялася собак. Але справа навіть не в цьому – Світла ніяк не могла збагнути, чому Зоя дітей не зустріла? Вона все одно в цей час з Ванею гуляла.
Зоя була опухла, з червоними очима і шморгоючим носом.
— Як я тепер із дому вийду? – Запитувала вона. – Усі на мене показуватимуть пальцем! Я ж у неї щодня йогурти для Вані купувала, щодня!
- Ти це давай кинь! – суворо веліла Світлана. – Іди вмийся, в порядок себе приведи. Разом у магазин підемо.
Напрочуд невістка послухалася суворого наказу Свєти, і вже за годину обидві вони поважно крокували до центрального магазину, везучи Ваню в коляску – ходив він досі погано. Катя, що стояла за прилавком, підвела голову і втупилася нахабними очима на суперницю.
— Катю, нам масло вершкове потрібне, є у тебе? Тільки гарне, Єгор мій пиріг так любить із сиром, Зоя дуже смачно готує. І сир нам свіжий дай, і цукерок геть тих, дорогих – Зоя любить їх, а синові на кохану дружину грошей не шкода. У нього зарплата саме сьогодні, сказав, усі гроші можна витрачати.
Зоя стояла поряд і вловила Світін кураж – теж включилася у гру. Коли покупки все запакували, Катерина раптом випалила:
— А мені завтра телефон обіцяли подарувати. З камерою. Потрібні мені ваші цукерки!
Світлана непомітно штовхнула невістку – мовляв, не хвилюйся, не буде ніякого телефону. Вони попрощалися і пішли, а після обіду і справді приготували разом пиріг, але Єгор не залишив ні шматочка. Він, мабуть, уже отримав донос від коханки, почав заглядати під рушник, де одні крихти залишилися.
— Ви що мені навіть не залишили? – образився він.
— Пробач, не помітили, що всі з’їли, — збрехала Свєта. – Ти, синку, борщу співаєш, тобі корисніше буде. А у нас новина – я домовилась, Зоя на роботу виходить. Пам’ятаєш, дядьку Сашка? Він службу доставки відкрив, телефоністка йому там потрібна. А що, зарплата хороша, водії – добрі хлопці, не скривдять нашу Зою.
- А як же Ваня? – розгубився Єгор.
— То я на що? Невже не впораюся з Ванечкою? Ти це, гроші давай, треба Зої одягу пристойного купити, зачіску зробити. Давай-давай, чого встав?
Не послухатися мати Єгор не посмів – дістав гаманець, вийняв одну купюру, другу, третю… Поки весь його гаманець Світлана не спустошила, не заспокоїлася. А ось тепер іди та купуй телефон своїй коханці на що хочеш!
Звичайно, ні про що вона з Сашком ще не домовилася, але він колись нерівно до неї дихав і відмовити не зміг – взяв Зою другою телефоністкою.
- Ти Єгору скандалів не влаштовуй, – порадила Світлана. – А роби вигляд, ніби нічого не знаєш. Тільки ніякої ласки йому і всього такого, байдуже тримайся. Дітьми займайся, будинком, та більше про роботу розповідай.
Сама Світлана стала нахвалювати синові Зою – і господиня з неї гарна, і дітьми геть як займається, а яка красуня! Ну а що ще залишалося робити – адже посваряться, поїде Зоя до батьків і відвезе дітей.
План Свєти спрацював швидко. Катерина, мабуть, влаштувала скандал через відсутній подарунок, а вдома навпаки тиша та благодать, ще й дружина почала вся така гарна вранці рано втікати. Він навіть з роботи її став зустрічати, після того, як пару разів Зою водій з роботи підвіз. Про це Зою теж Свєта надоумила, тільки веліла не крутити хвостом, а попросити когось по-дружньому, і щоб не подумав чогось. Загалом, через три місяці Єгор став той магазин по дузі обходити, а Зоя вся аж світилася. Ваня, звичайно, нудьгував за мамкою, але зате зі Світлою став більше ходити і навіть зміцнів – а чого на дитині хрест ставити, як може, нехай так і ходить, головне, що голова у нього працює.
Напередодні паски Зоя прийшла рум’яна, очі блищать – видно, що їй не терпиться новину розповісти.
— Я дитинку чекаю, — сказала вона. – Сьогодні у лікаря була, дівчинка буде!
А Світлана давно вже зрозуміла, що додаток очікується, око наметане. І що дівчинка по животу одразу зрозуміла.
— От, буде в нас тепер і Світлонька, — сказала Зоя і посміхнулася. – А де той рожевий комбінезон, який Ані не підійшов? Я думаю, він якраз стане в нагоді, мені ж саме восени народжувати.
Світлана розпливлася в посмішці, обійняла невістку і сказала:
— Та лежить він, куди подінеться! І пінетки, і шапочка… А як же це… – Світлана змішалася, не знаючи, як спитати, щоб не образити. – Ну, щоб як у Вані…
Зоя замахала руками.
- Все добре! Я не хотіла говорити, доки ясно не буде. Нема у неї жодної хвороби, за генами перевірили.
І обидві жінки видихнули. Було добре та спокійно. І стільки всього прекрасного попереду.