Про це розповіла російська акторка Лія Ахеджакова, передають Патріоти України з посиланням на Обозреватель.
– В усьому поганому, що відбувається в Росії, звинувачують президента Володимира Путіна. Мовляв, він за все відповідальний. Але чи так це насправді?
– Знову ж кажу вам, як водопровідник: крани міняти безглуздо, потрібно змінювати систему.
– Для вас є відповідальність першої особи держави за те, що відбувається в країні?
– “Роль особистості в історії?” Як вчили в школі? Різні люди творять історію. Наприклад, Борис Нємцов, якого навпроти Кремля розстріляли, убита Ганна Політковська, убитий Щекочихін, Галя Старовойтова, Естемірова, Юшенко… Все-таки система, а в ній є різні органи, що відповідають за безпеку влади і формулюють національну ідею.
– На цьому тлі Україна відрізняється від Росії?
– Давно не була там, все дізнаюся через інтернет. Ось якось вийшло, що з часів Майдану, у вас щось зрушилося. Правда, є загальна хвороба, що тут, що там – це пекельна корупція.
– Обрання колишнього шоумена Володимира Зеленського в Україні вас сильно здивувало?
– Порадувало.
– Знаєте його особисто?
– Ні, ніколи його не знала. Тепер уважно стежу за ним.
– Попри його високий рейтинг, поки що за ним обережно спостерігають, але більшість населення, звичайно, налаштована оптимістично.
– Так він уже! Він обіцяв визволити моряків – він їх визволив. І Сенцова, і багатьох-багатьох хлопців із наших в’язниць. І вже щось змінюється у владі, з’явилися нові обличчя, очевидно, ті, кому він особисто довіряє.
Але є больові точки, які важко розрулити – це Крим і Донбас. Про них навіть говорити не хочеться. Я не знаю, чим це все закінчиться. Стільки разів бувала на Донбасі і розумію, як це все може бути страшно й жахливо.
– До речі, в одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що “Крим не наш”, тобто не російський.
– Ну, був же договір. Україна позбулася ядерної зброї і трапився Крим (мається на увазі анексія Криму. – ред.). Якби у неї зараз був ядерний потенціал, не було б Донбасу. Обожнюю Крим, але більше туди ні ногою.
– Запрошують?
– Так.
– Тобто, знаючи, що ви відмовитеся від поїздки, все одно запрошують?
– Ну, я вже в такому віці, що відомо, на що мене можна спонукати, а на що – ні.
– Журналістка Олена Риковцева каже, що Росія досі хвора Україною. 95% новин, які показують на російському ТБ, – про Україну. Навіщо це все?
– Є якась національна ідея – шукати завжди ворога, де його немає: то американці у них винні, то англійка паскудить, то Україна заважає нам жити, то Грузія неприємна. Пропаганда працює на якусь частину населення, яка не замислюється, їй просто не до цього. Грошей немає. Села горять, затоплені величезні райони, іпотека, хворі діти, ліків немає, зарплата вбога… Чули пісню Бориса Гребенщикова “Вечірній мудазвон”? Він сформулював нашу телепропаганду, і цей діагноз вже ніколи не відмити.
– За опитуваннями соціологів, росіяни досі поважають і пам’ятають політику Йосипа Сталіна, попри те, що знають про всі його злочини.
– Не знають! Не вірять! Це зручно. Ось якщо бабусю розстріляли, чи дідуся голодом заморили, чи в Сандармосі, в Карелії, вбили без суду й слідства, то їхні онуки та правнуки пам’ятатимуть і не пробачать. А люди, яким подобається цей “ефективний менеджер”, дуже небезпечні, так само, як і небезпечний фашизм.
– Примирення між українським і російським народом відбудеться?
– З Грузією була війна, коротка, але жорстока. І ось ми поїхали на новий 2019 рік у Тбілісі. Ах, яке все рідне й улюблене! І так само було в Одесі – все рідне, але я не можу знати, коли влада домовиться: може, завтра, а може, через 100 років. А може, ніколи не пробачать нам ні Крим, ні Донбас – невідомо.
– Не знаю. Поляки за те, що Сталін з Гітлером колись ділили Польщу, он уже скільки років минуло, а вони ніяк не можуть пробачити. І навряд чи пробачать нам Катинь, навіть коли слово Катинь забудуть.
– Ви згадали про Другу світову війну. Німці досі вибачаються, хоча відтоді минуло вже 70 років.
– Це робить їм честь.
– Складно повірити, що хтось із російських лідерів скаже: “Українці, пробачте нам, ми винні”.
– Дуже багато має змінитися, щоб це сталося. Зараз про себе заявило нове покоління молодих політиків і молодих освічених людей зі своєю громадянською позицією. Є надія.
– Феномен Зеленського в Росії можливий? Наприклад, заговорили про журналіста Дудя, мовляв, він може стати наступним президентом Росії.
– Дудь – розумниця, він робить величезну справу – розгрібає старі завали брехні. На “Дожде” подивилась інтерв’ю Люби Соболь: ось, думаю, прем’єр-міністр. Слухаю Єгора Жукова і думаю: ну ось хлопець доросте і, може, буде президентом. Слухаю Володимира Рижкова на “Ехо Москви” і думаю: він може бути президентом. Це не те, що “дайте нам Зеленського”, це інше. Дивлюся на актора Паля – пишаюся! Лідер! Чудові люди, які можуть стати на чолі країни, вони є і їх чимало. У Росії є величезний людський потенціал, слава Богу.
– Чи вірите, що з часом росіяни перестануть бояться й вийдуть на численні мітинги?
– Так, я в це вірю, ось тільки жити в цю пору прекрасну вже не доведеться мені. Не знаю, коли це трапиться. Ми ж не думали, що розпадеться СРСР і настане цей суверенітет. Ми навіть не могли собі таке нафантазувати! Це відбулося зовсім несподівано. І уявити собі вашу Революцію гідності, Майдан, теж не можна було.
Ми – люди СРСР – не можемо собі навіть припустити, що може бути такий президент, як Зеленський. Розумієте, у народу в голові це не вкладається. Ми звикли, що президентом має бути юрист, дуже потужний силовик або навіть генерал. Краще, щоб із органів був генерал. Ось це система. Люди не розуміють, як це – артист, із хорошою головою, із хорошими мізками…
А у молоді, яка вийшла 27 липня, щоб обуритися тим, як у нас проводяться вибори, вони вже по-іншому все сприймають. Якщо у росіян із мізків піде ця іржа, що наросла ще з 35-36 років, то й у нас щось зміниться.