Після одруження ми з дружиною спочатку знімали квартиру. Але після того, як не стало її батька, і мати залишилася одна, ми почали жити з нею. У неї була чотирикімнатна квартира в центрі міста. Галина Петрівна, моя теща, 14 років була на заробітках в Італії, тому вона і змогла придбати собі цю квартиру, до того ж, чимала сума у неї була відкладена про запас.
Місто у нас обласне, тому про розмін житла навіть мови не могло бути. Це було б просто нерозумно. Тим більше що дружина – єдина дитина в сім’ї. Недовго роздумуючи, ми з дружиною переїхали до матері. Кімнат багато і місця для всіх мало б вистачити. Спочатку ми жили тихо і мирно, я з дружиною працювали, мали хорошу зарплатню.
Після народження двійні наші справи стали трохи гіршими, так як дружина пішла в декрет, а я втратив добре оплачувану роботу. Збанкрутувала фірма, в якій я працював і мав хорошу перспективу. Довелося влаштуватися на більш-менш підходящий оклад, але грошей нам дуже не вистачає. Ми ледве-ледве зводимо кінці з кінцями.
Допомоги від тещі чекати не доводиться. Вона живе за принципом: ми самі всього добивалися і ви самі досягнете, якщо захочете. Але якщо взяти до уваги той факт, що у неї була одна дитина, а тут відразу двоє, то паралель не проводиться. Взагалі не проводиться.
Гроші, зароблені в Італії, вона береже, зараз вона дуже забезпечена пенсіонерка. Але ось співчуття до рідної доньки у неї немає ні крапельки. Жодного разу вона не запропонувала нам свою допомогу, хоча і знає, як нам важко. Більше того, на кухні у нас два холодильники – один тещі, а інший наш. Треба сказати, що харчі у Галини Петрівни значно якісніші, але ділитися з нами вона не поспішає.
Ви самі знаєте, які зараз ціни дитячі речі. Тим більше для немовлят. А їх двоє. Ми з дружиною економимо на всьому. Відмовляємо собі в кожній дрібниці, щоб протягнути до наступної зарплати. А теща, тим часом, ні в чому собі не відмовляє. Як вона каже, вона все життя жила для когось, а тепер прийшов час пожити для себе. Ми маємо їй дякувати за те, що вона нам дозволила у неї жити.
Я все розумію. Кожна людина має повне право на свої бажання і потреби. Я згоден, що в цьому житті ніхто нікому нічого не винен. Але є ж чисто людське ставлення до людей. А тут мова йде про найближчих людей: про дочку і онуків. Про себе я взагалі мовчу.
Я не претендую на її гроші. Не подумайте нічого такого. Я дорослий чоловік і сам можу подбати про свою сім’ю. Я і подбаю. Просто мені важко дивитися, як дружина розтягує і економить на будь-якій речі. Ті ж підгузники одягаються тільки на прогулянку, а вдома використовує тканинні багаторазові пелюшки.
Невже так шкода або складно, не знаю, виділити для своєї дочки невелику суму допомоги в місяць. Чи купити для малюків, своїх онуків, необхідні речі. Нам багато і не потрібно, але зараз нам це б дуже допомогло. Я впевнений, що незабаром зможу виправити ситуацію, але, а поки ми змушені ретельно продумувати кожну свою покупку.
Мені просто цікаво, коли тещі на старості буде потрібна наша допомога і допомога наших дітей, як тоді вона буде себе вести? Адже ніхто нікому нічого не винен! А тим більше я їй.
Фото ілюстративне – profistyle.