2 листопада чотири роки тому підполковник Національної гвардії України Геннадій Хитрик із бійцями врятували Маріуполь від жахливого теракту ціною власного життя. А тепер його могилу вже четвертий рік поспіль, мов беззмінний вартовий, стереже кіт…
Того ранку досвідчені військові на блокпосту звернули увагу на підозрілий автомобіль із “гуманітарною допомогою”, котрий якраз прямував до Маріуполя… Терористи, які з безпілотника відслідковували рух машини, підірвали ту дзвінком з мобільного телефона, привівши у дію вибухівку…
38-річний офіцер Геннадій Хитрик ще декілька годин боровся за життя на операційному столі лікарні. Його підлеглий, тернополянин Микола Руснак, загинув. Ще один боєць отримав важкі поранення. Так власною самопожертвою хлопці врятували тисячі мешканців Маріуполя від підступних російських терористів.
Вдова загиблого героя Оксана Хитрик згадує про ті події з безутішною скорботою:
“Мені відомо, що вже засуджений один помічник терористів. Одному з вбивць мого чоловіка дали 13 років за гратами. Решту злочинців ще розшукують і судять. Більше новин немає… Це неабияк бентежить нас… А як ми живемо ці чотири роки? Он я виставила у соцмережах фотографії із чоловіком, родиною, дітьми до роковин. Син побачив і знову почав плакати за татом. Найстрашніше, що Гена планував якнайскоріше приїхати додому — на день народження моєї племінниці, бо невдовзі мала бути ротація. У суботу увечері 1 листопада він наче прощався із дітьми, а мені ще сказав піти до церкви і поставити свічку. Напередодні біди моїй матері чогось наснився вибух у літаку… Що всі загинули від осколків. А вже о пів на восьму ранку Гена потрапив під вибух… Він до останнього носив родинні обереги — іконку та хрестик і сніжинку, яку йому подарувала донечка. Їх не знищила й сила вибуху…
Коли Геннадія проводили у останню путь, до жалобної процесії прийшов великий смугастий кіт. Теж скривавлений, із роздертими грудьми. Так само, як вибухом пошматувало груди Геннадія… Цей поранений кіт теж прощався із Геною. Нині щороку — на Проводи, день народження, поминки, роковини — розумний звір, який видужав, приходить на могилу. Щойно ми приходимо, він тут як тут! Годинник можна звіряти. Ми не знаємо, чий він, бо у селі цього кота ніколи не бачили. Лише у Гени він завжди наче беззмінний вартовий! Не лякаючись йде до нас, до друзів Геннадія. Може, то душа Гени у цьому котові приходить до нас у гості… Бо коли 2 листопада 2018 року Геннадія пом’янули одночасно у рідному селі Клекотині Шаргородського району та на сільському кладовищі у Стрижавці — похованні біля могили мого тата, теж військового, який теж загинув у 38 років у аварії, кіт прийшов знову…”
Цей вірш у пам’ять Геннадія написав його менший брат Максим, сам герой війни України за незалежність, який, крім ворогів, мужньо бореться нині й із важкою хворобою.
Сьогодні день важкий для нас,
Душа болить, і серце плаче,
Якби ж то повернути час..!
І ми малі з тобою знов неначе…
Якби ж то повернути час..!
Коли з тобою все ділили,
Життя було яскравим в нас,
Та як багато ми не розуміли.
Якби ж то повернути час..!
Могло би бути все інакше,
Та серця твого вогонь вже згас.
Ну от таке воно.. життя це наше…
І знаючи тебе, мій брате,
Якби ж то повернути час..,
Ти б все одно не став нічого міняти,
Бо ти такий! Герой у нас!!!
Детальніше читайте у “33kanal“.
