Мілі 45 років, і кілька місяців тому у неї почалося нове життя з новим чоловіком. Для всіх знайомих і родичів Міли це було шoкoм, адже у Міли була така гарна сім’я, чоловік, двоє дітей, двоє онуків. А вона все кuнула і пішла. Навіть нікому й слова поганого не сказавши.
Пішла вона раптово, просто не прийшла ввечері з роботи. Рішення Міли ніхто зі знайомих і родичів не підтримав. Батьки їй сказали, щоб вона навіть не з’являлася у них на порозі, поки не повернеться в сім’ю. Але, не дивлячись, ні на що, Міла щаслива, і каже, що вперше за двадцять з гаком років живе по-справжньому. За матеріалами
Якось увечері, коли вже майже закінчився робочий день, Міла раптом зрозуміла, що не хоче йти додому, от не хоче і все. Що на неї чекає вдома? Чоловік, який сприймає її як прислугу, дорослий син, якого від неї треба тільки, щоб завжди були чисті сорочки і що поїсти, доросла дочка з онуками, якій потрібно всього лише залишити онуків Мілі і піти у своїх справах.
І ось вже 18-30, і робочий день закінчився, а Міла сиділа на роботі. Піти їй було нікуди. І тут в кабінет до неї зайшов Петро Олексійович, він працював в їх організації інженером. Зайшов за розрахунками, запитав, чого це Міла на роботі засиділася “. А Міла візьми і скажи, що не хоче йти додому, а більше і нікуди йти.
Петро Олексійович зніяковів, і раптом запропонував Мілі піти до нього додому, він неодружений, квартира своя. Петру Олексійовичу давно подобалася Міла, але він розумів, що вона заміжня, і далі компліментів у них справа не йшла.
Мiла на пропозицію Петра Олексійовича теж спочатку зніякoвіла, а потім відповіла згодою. Y Петра Олексійовича вона спала в кімнаті одна, він спав на кухні.
А вранці вперше за її свідоме життя не вона готувала сніданок, а їй приготували. Для Міли це було дивом, адже вдома у них було зовсім по-іншому.
Міла вставала раніше за всіх, в 6 ранку, готувала сніданок чоловікові, і збирала йому поїсти на роботу, потім вставав чоловік, снідав, збирався і йшов на роботу, попутно висловлюючи, що знову Міла не так чай налила, або, що омлет не додержано.
Коли чоловік йшов, Міла готувала сніданок синові, син прокидався, снідав, Міла йому приносила чисту білу сорочку, і він теж йшов.
Наступала черга приготування сніданку для онуків і дочки, поки дочка приводила себе в порядок, Міла годувала онуків сніданком, потім їла дочка, а Міла одягала онуків, і вони йшли, дочка на роботу, внуки в дитячий сад. Якщо Міла встигала, то теж снідала, а в основному, пила чай на роботі.
Увечері після роботи Мілі треба було зайти в магазин, та не один, приготувати поїсти на вечерю, чоловікові з собою на роботу, випрати речі, трохи забратися, позайматися з онуками, тому що з садка їх забирала найчастіше вона, а не дочка.
Зрозуміло, що всі так живуть, але ось Мілі в якийсь момент це набридло, набридло, що в родині її сприймають як хатню робітницю і прислугу. Мілі всього 45 років, а вона відчувала себе на 60, тому що крім роботи, будинку і городу у батьків у неї нічого не було. Вона навіть забула, коли востаннє ходила по магазинах, по магазинам одягу, а не продуктовим.
У неї буб о
ла непогана зарплата за мірками їх міста, трохи більше 10 тисяч, але вона її не бачила, все йшло на продукти і господарство. Речі, якщо і купувала, то дешевше, і на ринку.