«Мені з тобою дуже добре, кицюню, але давай будемо зустрічатися вільно, без будь-яких серйозних обов’язків, — Стас походжав по кімнаті і пояснював Дані, яким бачить їхнє майбутнє. — Зрозумій, я нещодавно тільки розлучився, і мені не хочеться знову вертатися в ту набридлу буденність. Гарантувати, що буду з тобою надовго, я не можу».
Після його слів Дана на мить задумалася. У погляді промайнув вираз розчарування. Але тільки на мить. Струснула пишним волоссям, підняла голову, очі заблищали впевненістю і рішучістю. «Добре, — відповіла. — Я тебе зрозуміла і я погоджуюся». Стас усміхнувся. Все вирішилося ніби і на його користь, але водночас він чомусь відчув дивний внутрішній неспокій.
Йому було добре з нею. Ночі кохання здавалися фантастичною казкою. Дана віддавала йому море тепла, ніжності і пpuстрасті. Зранку зовсім не хотілося відпускати її зі своїх обіймів. Дана уміла дарувати чоловікові справжню насолоду. І при цьому вона ніколи не домовлялася заздалегідь про зустріч із ним, не казала, щоб дзвонив, та й сама не телефонувала першою. Стасові це навіть подобалося. Чого-чого, а свободи Дана йому не обмежувала. Чоловікові вистачало часу і на улюблену роботу, і на посиденьки з друзями. Але чомусь виходило так, що і на роботі, і на гулянках він усе частіше згадував про неї і чекав, коли ж зможе знову розтанути у її обіймах.
Це зачіпало Стаса (як це у його дівчини можуть бути інші плани на вечір?), і чоловік сердився в душі, а сказати нічого всупереч не міг, бо ж сам настоював на вільних стосунках. Коли одного разу Дана сказала, що їде на кілька днів, Стас не стерпів, почав випитувати, куди і з ким направляється і чому не попередила його. Дана усміхнулася, іронічно кліпнувши великими чорними очима, відповіла, що їде до друзів, а про потребу попереджати нічого не знала. Сердячись і на себе, і на неї, Стас ледь витерпів ці кілька днів.
Коли кохана повернулася, відразу поспішив на зустріч. «Знаєш, — сказав рішуче. — Бажання вільних стосунків було моєю помилкою. Я хочу, щоб ти була моєю, хочу знати, де ти і з ким, хочу, аби щодня ти поверталася до нашого спільного дому». Дана подивилася на чоловіка, сумно усміхнулася і відповіла: «Я чекала цього моменту. Знала, що він настане, і не раз уявляла, як скажу, що хотіла бути твоєю давно. Проте із часом мене почали влаштовувати наші вільні взаємини. І завдяки цій волі я нещодавно зустріла кращого за тебе. Вибач, але спільного майбутнього в нас бути не може».
Дана тихо підвелася, попрямувала до виходу: «Наступного разу, зустрівшись із жінкою, не хвилюйся так надто за свою свободу, бо раптом знову захочеш її втратити».
Ольга Бойчук