Побралися ми з чоловіком Віктором з великого кохання, але за душею обоє нічого не
мали, студентами були, самі у місті, батьки – в селах
.
Жили у кімнатці гуртожитку, потім винаймали маленьку однокімнатну квартиру.
Народилася донечка Нана. З часом батьки нам дали половину суми і ми ще
половину позичили і купили квартиру, двушку, більш менш хорошу.
Житлом ми були задоволені, але борги треба було платити. А чоловіка раптом
скоротили, часи тоді були важкі в плані роботи взагалі.
І що мені довелося робити? Правильно, їхати на італійські заробітки. У мене там вже
давно працювала добра знайома, до неї я і поїхала, Оксана допомогла мені
влаштуватися на першу роботу.
Потім я їх багато змінила: прибирала, мила посуд, працювала на зборі врожаю,
офіціанткою – до поки гарно не вивчила мову. З часом я стала доглядати літніх
італійців – стандартна історія.
Я працювала, перерахувала гроші родині: чоловіку і доні, батькам, племінникам і
двом похресникам на свята. Я їздила додому, бачила як матеріальне становище моєї
родини покращилося.
Борги віддані, в квартирі ремонт, у будинку батьків – також. У Віктора – хороша
машина, згодом купили дачу, яку він облаштував на мої гроші.
Єдина наша дочка ні в чому не знала відмови – дорогі речі, одяг, гроші на
кишенькові витрати. Потім – університет, квартира, весілля. Гаманець – я.
Нана звикла все мати на перше прохання, я ні в чому їй не відмовляла, намагаючись
у такий спосіб компенсувати втрачений зв’язок донька-мама.
Так минали роки. Іноді я поривалася повернутися. Але моїй родині постійно то на те.
то на інше потрібні були гроші. Постаріли зовсім наші з Віктором батьки, їм треба
були спочатку ліки. потім доглядальниці. Я сама була такою для стареньких в Італії, а
своїм оплачувала помічниць в Україні.
В 47 років я в Італії народила сина від свого багаторічного друга і прихильника, сина
найпершої літньої пані, яку я доглянула. Арольдо на той час був розлучений і не мав
дітей. Він досі обожнює мене, хоча наш син вже дорослий і минуло 22 роки з
народження Арсеніо.
Я бувала вдома з рідними, але берегла свою таємницю. навіщо це було знати моїм
близьким? З чоловіком ми давно негласно розуміли, що у кожного своє особисте
життя, але змогли пронести крізь роки повагу і дружбу.
Дочка вже давно заміжня, має трьох дітей, живе своїм життям, але досі не без моєї
грошової допомоги, навіть цього року я допомогла їм купити машину.
Але зараз мої стосунки з дочкою дуже ускладнилися. Я недавно приїхала додому і
все їй розповіла, про італійського брата і про намір розлучитися з Віктором і
повертатися в Італію вже на постійне проживання.
Але в Ужгороді я зараз купую двокімнатну квартиру, в одну кімнату заселю
квартирантку, а іншу триматиму для себе, щоб жити, коли буди приїздити побачити
Нану й онуків.
І знаєте, мені вже 69 років, і я маю повне право говорити про своє життя те, що є.
Принаймні своїй дочці і навіть чоловіку. 27 років, як я вже сказала, я працюю в Італії,
досі ще тут на роботі. Та зараз приїхала додому в Ужгород і розповіла про свої
наміри перш за все доньці.
І не тільки про наміри, а й про ту сторону мого італійського життя, про яку вони не
знали. Але Нана мене не зрозуміла, сказала що перестане спілкуватися і внукам
заборонить знатися зі мною і підтримувати зв’язок. Тому й хочу почути сторонні
думки ще до того, як розповім все чоловіку.
Дякую всім за увагу і з нетерпінням чекаю ваших думок!
З повагою, Олена К.