Мені було соромно сусідам зізнатись, що мама із заробітків навіть не планує
повертатись. Їздила я до тата, наводила лад у домі, варила їсти на тиждень і
поверталась додому. Хто б знав, що мама моя у свої 55 таке утне.
Найприкріше, що у тій ситуації мама винною зробила мене. Вірніше сказала, що саме
після того, як я ї у дім не пустила, вона і зрозуміла, що на нас розраховувати не варто.
Але, у дім я її таки впустила тоді, тут вона лукавить, просто тієї миті у нас на гостині
були друзі, а мама без попередження із ночівлею вирішила приїхати. Мені нікуди
було її покласти, бо усі ліжка вже було зайнято, а на підлозі у кімнаті мала б спати я із
чоловіком, то де мусила маму прихистити?
Я тоді все їй пояснила і зателефонувала сестрі. Ну звідки мені було знати, що у
сестри ремонт і вона просто відвезе маму на вокзал і посадить у перший потяг
додому? Мама тоді мусила поночі добиратись додому і за таксі більше трьох тисяч
заплатила.
Та й удома тато фестиваль улаштував, як завжди. Бачте, те що мама на заробітках
йому ніколи не подобалось і тиждень після її приїзду він не міг заспокоїтись,
виказував усе, що йому накипіло.
Уже наступного ранку мама моя зібралась і подалась назад в Італію, а вже потім
сказала, що розлучається із татом і виходить заміж за італійця. Те три роки тому
було і мама відтоді про нас, ніби як забула зовсім.
Виявляється, роки що мама працювала за кордоном за нею упадав син сеньйори яку
вона доглядала. Мама завжди тепло про свою підопічну відгукувалась, інколи
проскакувало у неї “мамочка”. Ми маму розуміли, бо своєї неньки вона не знала і
легко прив’язалась до старшої пані, яка до неї прихильно ставилась.
Та от, щоб аж так, тата покинути і піти у іншу сім’ю, залишити країну на зовсім, про
нас забути геть, такого я від матері рідної не очікувала.
Нещодавно у нас ситуація складана була, прямо безвихідь. Ну до кого мушу
звертатись, де грошей узяти? Звісно, набрала маму. А вона вислухавши гірко
зітхнула і попросила уже більше на її кошти не розраховувати. Мовляв, все що могла
вона нам дала а вдячність отримала та таку, що досі той вокзал нічний згадує.
Сестрі вона ті ж слова говорить, а на дзвінки тата не відповідає. Бачте, у неї нова
сім’я, а про нас усіх вона просто забула і наші потреби їй не цікаві, як і те, за що
живемо.
Я вже думала в Італію їхати, забрати маму додому, поговорити із тим її Маріо, аби
мали совість, та от адреси я не знаю, та й гроші на дорогу де узяти?
От як бути? Як нагадати мамі що вона має дітей, чоловіка і що своїми діями вона
зробила нещасними нас усіх?