Була така історія.
Я не писала, бо ми вирішили спочатку все вияснити, а потім вже як треба буде то написати.
Найбільше мене здивував сам водій маршрутки і то в який це термін все сталось.
Пару тижнів назад ми з малим підсіли в маршрутку, щоб проїхати пару зупинок додому. Коли влізли жінка стара в чорній хустинці запитала чи є по пенсійному. Водій сказав нема, вона сказала чи можна матері загиблого на Сході сина проїхати безкоштовно. Він почав на неї орати, хамити. Я від шоку дар мови втратила. Ця жінка спитала тихо. Вона нічого не відповіла і вже почала діставати гроші, а в неї не вистачало дві гривні, тому вона просила, щоб він вступив. Цей водій рот не закривав.
Я сказала, що заплачу за неї, тому попросила цю жінку пройти в салон, бо ми виходили раніше.
Треба уточнення – маршрутка вся забита, тобто ми вже зайшли то стояли. Жоден не заступився за неї. Жоден. Коли я почала сваритись з водієм, бо він не хотів брати гроші, які я давала за жінку, чоловік один зняв навушники і зрозумів в чому справа. Це потім я вже дізналась, що він солдат і їхав додому, бо приїхав у відпустку з війни.
Мене здивувала його витримка і ніяких емоційних тонів з водієм. Він все розпитав, записав номера перевізника, номер маршрутки, запитав прізвище матері загиблого і взяв мій номер телефону, щоб сказати чим все скінчилося.
Ось пройшло мабуть тижня три. На цьому тижні подзвонив той солдат і запитав чи можу я на суді виступити в ролі свідка, коли водій матюкав матір загиблого солдата. Я сказала, що без проблем.
А оце сьогодні він подзвонив і сказав, що водій звільнився за власним бажанням, готовий виплатити фінансову компенсацію матері загиблого і попросив у неї вибачення.
Чесно кажучи, я такого не очікувала.
Він подзвонив і сказав, що ми змогли добитись. Це при тому що я нічого не зробила, я просто посварилась з водієм і заплатила за матір загиблого.
А потім він розповів, що ця жінка мала одного сина, який загинув минулого року. Чоловік не витримав і помер за пів року після загибелі сина.
Я лише тепер розумію чому вона не сперечалась, чому не плакала, чому не вийшла з тієї маршрутки. У неї просто нема вже сил і емоцій на весь цей дебілізм – “я його туди не посилав”. Вона пішла в кінець маршрутки і коли я виходила з малим, вона прокричала “Дякую, дитино”.
Це все.
А цьому солдату велика подяка, що він добився справедливості.
Дякую!
Я вражена!