Із самого дитинства Сергій жив просто у тепличних умовах. Мама і дві старші сестри здували порошинки, навперебій розхвалюючи хлопця.
Сергію тільки й залишалося, що приносити зі школи п’ятірки, про все інше встигали подбати рідні.
«У нашого Сергія найкрасивіший голос у класі»,
«Сергій найкраще розповів вірша»,
«На фотографії братик найвищий та найстрункіший, не те, що сусід Володька…» – говорили рідні щоразу.
Так вийшло, що сестри довго не могли зустріти свою долю. Всю своє материнську любов вони віддавали молодшому братові, обдаровуючи його подарунками і турботою.
Хлопець ріс добрим, порядним, але зовсім непристосованим до життя, тому порадившись у своєму жіночому колі, панянки вирішили, що Сергійку нема чого йти на службу після школи.
Як тільки стало відомо, що у Сергія з’явилася дівчина, спільними зусиллями близьких родичів, хлопцю було придбано квартиру у центрі міста.
Сестри наполягали, щоб Сергій запрошував Марину в гості, прагнучи, якнайкраще спілкуватися за вечерею і дізнатися про дівчину брата побільше.
-Марино, ти вмієш пекти пиріг з яблуками, Сергійко його дуже любить. Як часто ви робите у себе вдома вологе прибирання? Просто наш Сергійко не любить пилюку, – говорили сестри і мама хлопця.
Марина була закохана в гарного хлопця і швидко збагнула, що шлях до заміжжя буде близький, якщо догодити мамі і сестрам Сергія.
Вже через пару місяців Сергій зробив Марині пропозицію. А одразу після весілля молоді переїхали жити у своє новеньке, затишне гніздечко.
Можливо, цій сімейній ідилії не судилося продовжитися довго. Рано чи пізно, Марині набридли б постійні поради родичів та приходи їх з ревізіями в гості. Але волею долі та втручанням рідного дядька, Сергій та Марина влаштувалися на роботу у велику компанію, якою керував Володимир.
Володимир відчував відповідальність за виховання племінника після того, як дуже рано не стало його батька.
Але бути поруч він не міг, чоловік періодично телефонував Сергію і відправляв модні телефони в подарунок хлопцеві.
Тепер, коли Сергій уже сам створив сім’ю, Володимир влаштував його на роботу, щоб той міг утримувати себе та дружину.
Мати та сестри переживали розлуку, але іншого шансу здобути престижну роботу у хлопця могло й не бути.
Спочатку жінки дзвонили Сергію та Марині по кілька разів на день, але потім вони заспокоїлися, і сеанси зв’язку стали рідшими.
Через три місяці Зіна, разом зі своїми доньками, вирішила відвідати сина. Але попереджати про свій приїзд жінки не стали.
-Приїдемо несподівано. Подивимося, як наша невісточка піклується про Сергійка, – говорила мати.
-Як же там братик? Мені здається, що він зовсім нічого не їсть… – говорили сестри.
Вже на підході до будинку Зіна помітила на балконі сина випраний одяг.
-Так, молодець невісточка. Я теж щосуботи займаюся пранням, – сказала вона.
Не встигли вони піднятися на другий поверх, як почувся смачний запах пирога з яблуками.
-Ох вже та Марина! Це ми її навчили пекти улюблений пиріг Сергія! – вирішила сестра Олена.
Жінки подзвонили до квартири, але двері відчинилися не одразу.
-Мамо, Олено, Віка! Як я радий вас бачити! Вибачте, що одразу не відкрив, просто я слухав музику в навушниках і прасував речі на завтра, а Марина ще не скоро має прийти.
Жінки здивовано дивилися одна на одну.
-Хто ж тоді виправ одяг? – здивовано запитала мати.
-Я. Це ж зовсім не складно, у нас машинка сучасна, вона сама за тебе все робить. Проходьте, зараз чай питимемо, пиріг вже підходить.
Зіні раптом стало шкода сина. Їй хотілося розплакатися і обійняти рідну дитину.
-А де Марина?
-Має запис до майстра в манікюрний салон.
-Ви посварилися? Подали заяву про розлучення?! – допитувалася мати.
-Ні. Ми звичайно сварилися спочатку і навіть хотіли розлучитися, але Марина сказала фразу, яку я запам’ятаю на все життя:
«Я дуже люблю тебе, але хочу, щоб і ти навчився любити мене не за те, що я перу, прасую і варю супи, а просто за те, що я поруч. За те, що я ношу свого сина!!
-І я щасливий! Про що ще можна мріяти! Саме сьогодні ми хотіли розповісти тобі, що ти скоро станеш бабусею.
У цей момент, рипнули двері і в квартиру зайшла невістка…
-Мариночко, доню! – заметушилася Зіна. – Як же ми раді бачити тебе! Вибач, що приїхали без запрошення. Зате я привезла твоє улюблене полуничне варення…