– І що, Марино,ти отак все пробачиш і приймеш свого Степана, наче нічого і не було? – питає
цікава сусідка.
– Шкода мені тебе, хіба ти для цього так важко гарувала в тій Іспанії, щоб
зараз Степану безбідну старість забезпечити?
Марина зранку поралася на городі, любила вона цю справу, у неї грядочки такі акуратні були,
що хоч картини пиши. Все росло у неї – і огірочки, і помідорки, і бурячок, і картопелька. А
найбільше вона любила квіти,троянди у неї росли усюди, вона ними не могла намилуватися.
Багато всього було у житті Марини. Але все минуло, вона все відпустила. А коли вирішила,
нарешті, пожити для себе, в її життя повернувся Степан.
Чоловіка свого Марина дуже любила. Вона вийшла заміж дуже рано, в 20 років уже донечку
народила. Намагалася бути щасливою в тому, що у них з Степаном було, хоча насправді у них
не було нічого.
Марина ніколи не картала чоловіка за те, що він її не забезпечує так як треба, і що вони
живуть у бідності. Навпаки, вона постійно підтримувала його, що б не сталося.
– Добра ти у мене, Маринко. Пощастило мені з тобою дуже,– не раз казав дружині Степан.
А якось він знайшов бригаду робітників, яка за кордон на заробітки їздила, і став їздити
разом з ними. Обіцяв Марині, що тепер вони заживуть, але як поїхав перший раз,так додому
вже не повернувся, бо на чужині закохався в іншу жінку.
Всі чоловіки на свята додому приїхали, а Степан документи на розлучення передав.
Гірко плакала Марина над тими паперами, які розділили її життя на “до і після”. Донечка ще в
школу ходила, все питала – де татко і коли він приїде, а Марина не знала, що відповісти, все
картала себе, що відпустила чоловіка на ті кляті заробітки.
За всі ці роки Степан доньці нічим не допоміг, він жив своїм життям, не згадуючи про свою
колишню родину. Марині довелося самій все тягнути на собі, а як тільки донька школу
закінчила, Марина теж поїхала за кордон, на заробітки в Іспанію.
Заробила Марина і доньці на квартиру, і собі будинок відремонтувала до невпізнання. А в
цьому році повернулася додому, вирішила, що 15 років на чужині – це більше, ніж достатньо.
Всіх грошей ніхто ще не заробив, а треба вміти знайти “золоту серединку”, щоб і заробити
щось, і пожити трохи в тому добрі, що настарала.
Дім у Марини вийшов на славу,та й подвір’я красиве, все до ладу зроблено, живи і радій.
Марина саме так і збиралася робити, але тут неочікувано в її житті знову з’явився Степан.
Виявляється, що він вже багато років жив з своєю другою дружиною в сусідній області. Але
нещодавно її не стало. Спільних дітей у них не було, а її дорослі діти від першого шлюбу
вказали вітчиму на двері.
От він нічого кращого не придумав, як повернутися до першої дружини. Прийшов з пустими
руками, став проситися. Марина подумала і прийняла чоловіка, чим викликала бурю емоцій у
сусідів.
Наталка, он, не витримала, і з самого ранку прибігла Марину картати, що та розуму не має, бо
де ж це таке видано, що чоловіка по скількох роках до себе на все готове приймати?
– Ти Наталко, зі своєю сім’єю розберися, а я сама якось без твоїх порад обійдуся,– спокійно
відповіла Марина, і продовжувала поратися на грядках.
Просто вона вже багато чого бачила, і її уже важко чимось здивувати. Любила Степана, була
йому вірною, а він її зрадив. Потім важко працювала в Іспанії, сама собі заробила на безбідну
старість.
За кордоном вона жила з одним чоловіком, і про це ніхто не знає. Але так було легше вижити
на чужині. Нічого доброго з цього не вийшло, він повернувся з заробітків до своєї сім’ї, а
вона до себе додому.
Степана вона прийняла, бо знову ж таки, з чоловіком в селі легше, будуть працювати і доньці
та внукам допомагати. А що з тої гордості? Ну вигнала вона б його, і що? А сусіди нехай
говорять, у кожного своє життя.
– Добра ти у мене, Маринко,– радіє Степан.
А Марина мовчить, життя навчило її бути мудрою.
А яка ваша думка?
Чи правильно зробила Марина, коли по скількох роках прийняла чоловіка назад?
Джерело (https://ukrainians.today/)