Дуже хочеться, щоб люди в тилу трохи реальніше оцінювали ситуацію. Я розумію, що воно так фіг вийде, але, щоб ви краще розуміли, як я читаю посилання мене нахй, ой вибачте, в політику, чи на ще якусь боротьбу, то добре викладено в пояснювальній статті нижче.
Трохи будьте обережніші у висловах. Варто розуміти, що жодному з нас нема бажання отримувати ще й з тилу накази й далі асфальтувати своїм життям під ноги тилу якийсь комфорт, аби йому на дивані вдобніше сиділось.
Я планую, наприклад, послать все нахер, повернути дітей і купити теж собі диван. А може й нє.
Я не знаю як складеться, але, по-братськи, не нарізайте нам задач.
Одразу маю приємність зауважити, що суспільство мого кола спілкування, в тому числі тут у фб, не є байдужим до нас.
Доля дарує мені людей які є стовпом, фундаментом, що допомагає триматись.
Але в тил повертатись страшно саме тому, що там в більшості ходячих шлунків чіткий план і контрнаступу, і подальшої діяльності на їх власне благо кожного, хто вціліє після їх попереднього високоекспертного вибору.
Сивий Відьмак
“Послання до тих, хто волає про “хлопці повернуться – порядок наведуть”.
Не повернуться.
Ні, не так сказав.
Повернеться чверть тих хто пішов боронити країну. Іншим не пощастить. Можливо, навіть не чверть, а десятина.
З ким ви залишитесь, коли ми здобудемо Перемогу? З нами?
Я вам дещо скажу. Нам буде не до вас. Ми будемо зализувати рани. І весь наш світ звузиться до маленького кола нашої родини.
Так, ми вб’ємо будь кого, хто перетне межу цього кола. Але тільки цього кола. Не сусідського. Не будь якого іншого.
Ви залишитесь сам на сам з тими, хто косив від війни. І після Перемоги вони на вас відіграються по-повній. Не на нас. Бо нас вони будуть сцяти чіпати. Бо жити хочеться, і вони знають, чим для них може обернутися кривий погляд в нашу сторону.
А ось ви для них будете здобиччю. Об’єктом приниження та знущання. Їжею.
Ми будемо сліпі до ваших проблем. І основна причина – свого часу ви були сліпі до наших. Ви були, є і залишаєтеся тєрпілами. Ви не спромоглися дати бій в тилу цим покидькам, доки ми на передку давали бій оркам. Ви залишили наші родини беззахисними, коли чоловіки стали до зброї.
Якщо чесно – вам було похуй на нас. Назвемо речі своїми іменами, і припинимо бути лицемірами.
В вас немає одного і єдиного, що робить з людини Громадянина. В вас немає стрижня. Ви звикли, що хтось щось вам надасть. Хтось захистить. Хтось закриє собою. Хтось. Не ви самі.
Доля біологічної істоти, яка не супротивиться будь якому нападу, не захищається, не дає відсіч і не вбиває, аби дати шанс своєму власному роду – вимерти. Бути зжертою тим, хто нахабніше, швидше, сильніше, агресивніше.
Хлопці прийдуть?… Можливо. Але не до вас. До своїх родин.
Хлопці порядок наведуть?.. В них і так все буде в порядку. За це не переживайте.
Хлопці захистять?.. Хлопці вже захистили. І дали вам шанс.
Ви не використали цей шанс.
В вас немає жодного морального права сподіватись на хлопців.
Ви просрали своє майбутнє. І майбутнє ваших дітей.
Вас нічому не навчила ця війна. І смерті хлопців. І дівчат.
Ті, хто виживе та повернеться, зберуться в свою спільноту. В свою зграю. Вам туди вхід буде закрито. Там свої закони.”
Сивий Відьмак