Марта завжди вважала свого сусіда дядька Миколу трохи дивним. В дитинстві вона його старалася уникати, хоча чому – й сама не знала.
Може, за його пронизливий погляд, яким він інколи обдаровував дівчинку. Вона намагалася обходити його стороною, але сталося так, що вона почала з ним спілкуватися, а потім вони дуже потоваришували.
А діло було так:
Марта бігла зі школи і пробігаючи повз смітник раптом почула тонкий писк. Вона зазирнула всередину і побачила худеньке кошеня, яке сиділо серед сміття і жалібно кликало на допомогу.
Дівчинка витягла його і одразу ж спантеличилася – куди його подіти? Мама не переносить, у них у домі ніколи ніяких тварин не було. Що ж робити?
-Що замислилась? Кошеня не знаєш до кого прилаштувати! – раптом почула Марта.
Це був дядько Микола, який тут же додав:
-Якщо допоможеш його відмити, візьмеш активну участь у його вихованні, тоді я залишу його у себе.
І вона вперше побачила, як дядько Микола добродушно посміхається, і він виявився зовсім не страшним, навпаки, дуже добро людиною. І Марта з радістю погодилася.
Вони пішли до нього додому. Дядько Микола жив зі своєю старенькою мамою, Ганною Володимирівною, колишньою вчителькою математики, а ось сім’ї в нього чомусь не було.
І Марта так і не дізналася, за всі роки їхньої незвичайної дружби, чому він один, мабуть, велика чи неприємна була таємниця його самотності.
Марта відмила замурзаного знайду, і він із темної і брудної грудочки, перетворився на білого з сірими цятками красеня.
Вони його з дядьком Миколою нагодували, показали його місце в кутку туалету, де поставили поки що стару залізну миску з піском. І він розумник, одразу зрозумів, де і що.
Ганна Володимирівна зраділа кошеняті, яке згодом дуже її полюбило і не залишало господиню навіть вночі.
А коли вона одного разу заслабла, то воно цілими днями лежало біля неї, допомагаючи їй одужати.
Марта спочатку щодня старалася відвідати котика, поміняти горщик, приносила йому щось смачненьке.
І от якось Марта прийшла провідати своє кошеня.
-Привіт Мартусю, – дядько Микола зустрів її на порозі з посмішкою.
Він глянув на дівчинку і раптом взявся двома руками за голову.
-Ходімо швидко, твоїй мамі недобре! – ні з того, ні з сього сказав він.
-Та з нею все гаразд, дядько Миколо! Я коли йшла, то вона картоплю на вареники варила!
-Ходімо, кажу, поквапся, – Микола був налаштований рішуче.
Через пару хвилин вони вже стояли біля дверей квартири Марти.
Марта кілька разів подзвонила в дверний дзвінок, потім постукала.
Двері ніхто не відчиняв. Марта захвилювалася не на жарт.
Вона підбігла до поштової скриньки і з-під низу дістала запасний ключ.
Марта відчинили двері і застигла, прикривши рот рукою.
Її мама лежала на кухні…
Швидка приїхала швидко, мамі допомогли, але лікар сказав, що їй обов’язково треба прийти в лікарню – з тиском не жартують.
Мама, звичайно, нікуди не пішла і надалі це призвело її до того, що вона дуже заслабла.
Це був перший випадок, коли дядько Микола проявив свій дар передбачення. Марта запитала, звідки він дізнався про маму.
-Та просто, ніби дзвіночок у голові задзвонив і сказав – мамі Марти недобре, от і все.
-Який дзвіночок?
-Його ще шостим чуттям називають.
Вдруге його шосте чуття проявилося десь через два роки, Марта тоді закінчувала дев’ятий клас і все думала, йти їй в одинадцятий або подати документи до коледжу.
Дівчинка прийшла до них у гості, дізнатися про здоров’я Ганни Володимирівни, вона останнім часом погано почувалася, та й її улюбленця провідати.
Дядько Микола якраз прийшов із нічної зміни, сказав, що прийме душ і вони будуть пити чай зі свіжим полуничним варенням, яким його пригостили.
Коли вже всі сиділи за столом, поруч кіт, як раптом він знову взявся за голову, а потім глянув на Марту і сказав:
-Тобі не варто йти в одинадцятий клас, ти не зможеш потягнути інститут, а ось закінчиш коледж і в тебе все в житті піде, як треба: і робота хороша і долю там свою зустрінеш, вже повір мені дівчинко, я не помиляюся.
-Дякую, дядьку Миколо, я сама відчуваю, що мені на інститут знань не вистачить. Отже, вирішено – вступаю до коледжу.
А інститут Марта не потягла б не через погані знання, а через матеріальні труднощі, які зʼявилися в неї, коли вона навчалася на останньому курсі коледжу.
Мама дотягла зі своїм тиском і в один із днів, коли вона сильно перенервувала, вона злягла.
Дівчині довелося шукати підробіток, щоб було за що жити і мамі на лікування.
Надалі життя в неї склалося дуже сумно, Марта закінчила коледж і через кілька днів після випускного не стало мами.
З поминками допомагав дядько Микола, досвід у нього був вже недавно – він пів року тому теж поховав стареньку маму, Ганну Володимирівну.
Вони залишилися обоє самотні. Хоч у нього і був кіт, який спочатку дуже тужив за хазяйкою.
Шосте чуття Миколи не підвело – Марта справді влаштувалась у хорошу фірму з гідною зарплатою, там же вона познайомилася з хлопцем, тезкою дядька Миколи.
Коли вона їх знайомила, то чоловік показав їй палець, мовляв, чудовий вибір.
А через три місяці він врятував хлопця, почувши свій “дзвіночок у голові”. Він прибіг до Марти і крикнув з порога:
-Швидко дзвони Миколі, нехай він у це таксі не сідає.
Марта почала дзвонити, але він був недоступний. Тоді вона зателефонувала його мамі, виявилося, що він якраз вийшов із дому.
Мама крикнула йому з балкона, щоб він не сідав у ту машину. Микола здивувався, що це з його мамою, ніколи такого з нею не було, хотів відмахнутися від цієї чудасії.
І тут мама крикнула:
-То Марта попросила, вона до тебе не додзвонилася.
Він дуже здивувався і відпустив машину, дістав телефон – розрядився, ось у чому справа.
І тут почув гуркіт, вереск гальм на проспекті. Микола побіг туди і побачив, що його таксі якимось чином опинилося на трамвайних коліях і лежало догори дриґом.
Хлопець уявив, що було б, якби він був у машині. Отак дядько Микола врятував тезку.
А потім до нього з Німеччини приїхав молодший брат, який ще на поминках мами кликав його до себе жити, він відмовлявся, але зараз вмовив і все-таки відвіз дядька Миколу з собою.
Але перед цим він погуляв на весіллі, своєї майже дочки Марти.
Дядько Микола віддав її за дружину зі спокійною душею, бо знав, своїм шостим чуттям, що дівчинка буде щасливою.
А кіт залишився жити з молодими.