– Мартусю, донечко, покинь його, не пара він тобі, – просила Катерина свою єдину
донечку, але та лише повторювала, що любить Василя, і що вік не має значення, а
мама просто нічого не розуміє.
Катерина у всьому винила себе. Вона сама дуже молодою заміж вискочила, не
слухала батьків, коли ті казали, що Орест їй не підходить, бо вже розлучений, життя
знає.
Але закохана Катерина повідомила, що дитину чекає, тому вони з Орестом
розпишуться. Їй було 17, а йому 27.
Після одруження Орест забрав Катерину до себе, та у них чомусь не зовсім
складалося сімейне життя. Терпіла Катерина 10 років, а потім з 9-річною Мартусею
до своїх батьків повернулася. Відтоді сама доньку ростила.
Марта виросла красунею, такою ж, як і її мама, в університет поступила, на
економічний факультет, навіть добре вчилася. А після третього курсу її наче
підмінили. Бачила Катерина, що щось з донькою відбувається, тільки не могла
зрозуміти, що саме.
А одного разу вона випадково на вулиці побачила Марту у великій чорній машині, з
чоловіком, який їй в батьки годився. Ввечері мама все у доньки розпитала, і
зрозуміла, що її 20-річна донька зустрічається з 50-річним багатієм.
Василь ще не розлучений, але обіцяє це незабаром зробити, бо вже давно не живе з
дружиною, має сина, старшого за Марту, але той давно живе за кодоном.
– Покинь його, – благала Катерина.
– Мамо, я люблю його, – повторювала Марта. – Ти просто його не знаєш, він
найкращий в світі чоловік.
Важко було матері, але донька вже доросла і сама вибирає свою долю. А тут якраз
Катерині подруга запропонувала в гості до неї, у Францію, приїхати. А якщо
сподобається, то залишитися на роботу.
Катерина завжди мріяла про Париж, до того ж, з роботою у неї не складалося, з
особистим життям теж, тож жінка вирішила поїхати. Вона тоді і не уявляла, що
змінить не лише свою долю, але і долю своєї донечки.
Майже відразу у Франції вона зустріла одного дуже хорошого чоловіка, який їй
неабияк допоміг з влаштуванням у чужій для неї країні. А потім Ніколя зізнався, що
Катерина йому дуже подобається, і зробив їй пропозицію. А вона довго не думала, та
погодилася, бо чоловік і справді був дуже хороший.
– Мамо, ти була права. Василь не збирається і не збирався йти з сім’ї. Мамо, що мені
робити? – якось зателефонувала Марта і стала плакати.
– До мене приїжджай, донечко, ми з Ніколя тут для тебе щось придумаємо, – зраділа
Катерина.
Через кілька днів Марта вже була у мами. Париж вдихнув у дівчину нове життя, і
вона твердо вирішила забути все, що з нею трапилося, адже хто не робить помилок?
Василь не міг змиритися з тим, що Марта ось так просто кинула його, тому постійно
дзвони і писав повідомлення, щоб вона поверталася, бо тепер все буде по-іншому.
Марта змінила номер і почала нове життя. Ніколя допоміг дівчині в Парижі відкрити
невеличкий магазин з українським одягом.
Катерина раділа, що у доньки все так добре складається, вона не переставала
дякувати Богу, що відвернув від її доньки таку долю.
А одного разу Марта була в своєму магазині, як раптом туди увійшов чоловік, точна
копія Василя, але значно молодший. Марта дивилася на нього і не могла зрозуміти
як може бути така схожість, а хлопець дивився на неї і не розумів, що відбувається.
В підсумку, вони познайомилися, хлопця звали Сергій і він теж з України. Молоді
люди стали спілкуватися, бо явно симпатизували одне одному. Та щастя дівчини
дуже швидко затьмарилося новиною про те, що Сергій – син Василя, і звідси така
схожість.
– Мамо, що мені робити? – запитала в розпачі Марта. – Він же мене кине, якщо
дізнається.
Катерина мовчала, вона не знала, яку пораду дати доньці, але сказала, що завжди
треба бути чесною, і з собою, і з іншими людьми, хоча і була небезпека, що Сергій
піде.
Марта таки наважилася розповісти про все коханому, але він її ошелешив, що все
знав, бо батько йому розповідав про неї, навіть фото висилав.
– Ти не хвилюйся, я не такий як він. Я люблю тебе, і хочу створити з тобою сім’ю.
Твоє минуле не має значення, головне – це наше майбутнє, – сказав Сергій, а потім
вони разом відправили батькові фото, на якому вони були такі щасливі.
Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.