Зіна Іванівна з превеликим невдоволенням дивилася на Марію, що стояла біля її плити і пишні сирники, що вона смажила на цій плиті. Зіна Іванівна раз у раз задирала вгору ніс, щоб у надії побачити, як хоча б один із сирників, приготовлених її новоспеченою невісткою, не вдасться, але цій надії так і не судилося збутися.
– Ти багато олії ллєш, – зауважила Зіна Іванівна, а Марія м’яко усміхнулася своїй свекрусі і кивнула на знак згоди.
– Так, трохи перестаралася, – покаянно відповіла дівчина, – просто побоялася, що надто піджаряться.
– Якщо конфорку прикрутити, то точно нічого з ними не станеться, – висловила свою думку літня жінка, а потім хотіла додати щось образливе, але вчасно стримала себе.
На кухню увійшов Петро, чергово кивнув матері на знак вітання, потім підійшов до своєї дружини і ніжно поцілував її в губи. Зіну Іванівну навіть пересмикнуло від цього жесту, хотілося підскочити і вибігти з кухні, щоб не бачити того сорому, що діявся на її очах.
Свого сина Петра Зіна Іваівна буквально обожнювала. Прислухалася до його думки, враховувала кожне побажання, але звикнутися з тим, що тепер у Петра була інша жінка, поважніша за матір, ніяк Зіна не могла.
Петра вона виховувала одна, сама його піднімала, власним коштом давала освіту. Хлопчик ріс слухняним і люблячим, та й залишався хорошим сином і до цього дня, але присутність молодої жінки поруч із Петом не давала його матері спокою.
Любов Петра до Марії здавалася безмежною. Як він дивився на свою другу половинку, як він захоплювався нею, які подарунки робив! Зіна Іванівна вважала все це зайвою тратою часу і грошей, ще б пак, адже їй свого часу ні подарунків, ні особливих компліментів ніхто не робив, а тут її рідний син творить таке по відношенню до якоїсь простушки з якоїсь глушини.
– Мамо, ти сьогодні їдеш на дачу? – Запитав Петро, поглинаючи другий за рахунком сирник і жмурячись від задоволення. Ніколи син не їв із таким апетитом сирники, приготовлені матір’ю. Зіна це помітила і в черговий раз образилася на сина. Останнім часом, як тільки Марія з’явилася в їхньому домі, приводів для образи матері на сина ставало дедалі більше.
– А що ти хотів? – Запитала замість відповіді мама. – Ти хотів мене відвезти?
– Ні, я не зможу, робота, – відповів син, – просто я хотів дізнатися, ти з ночівлею чи як? Вже травень місяць, зазвичай ти у травні залишаєшся на дачі.
Зіну Іванівну охопила образа. Вона думала, що син турбується про те, як його старенька мама добиратиметься до заміської дачі, а Петро просто хотів позбутися її, щоб залишитися в квартирі вдвох з Марією. Зіна ще більше відчула свою непотрібність і жахнулася, що самотність і сум не за горами.
– Ні, я повернусь, – твердо відповіла жінка.
Квартира, в якій зараз живуть молоді, належить їй по праву, і вона сама вирішуватиме, хто і де ночуватиме. Захоче, взагалі попросить Петра і Марію звільнити її житлоплощу і пошукати квартиру для оренди. Поки що Зіна озвучити такий варіант побоювалася, не бажаючи образити сина.
Сирники від Марії справді були неймовірно смачними. Зіна з’їла три, а потім ще за четвертим потяглася. Тільки хотіла його в руку взяти, як тут же зіткнулася з усміхненими очима невістки: мовляв, їжте, мамо, коли самі готувати таку смакоту не навчилися! Зіну Іванівну аж пересмикнуло від цієї думки, і руку свою вона відсунула.
– Що ж ви не їсте, Зіно Іванівно? – запитала Марія. – Вам сподобалося?
– Так, смачно, – згідно кивнула свекруха, – просто хочу, щоб Петру більше дісталося.
Обмін репліками між свекрухою та невісткою був максимально тактовним. Обидві жінки зберігали ввічливість по відношенню одна до одної, меж дозволеного не переступали. Тільки ось відчувала Зіна певне вдавання з боку дружини сина, начебто грала ця Марія роль хорошої, а насправді, Петра не любила і хотіла від нього отримати тільки прізвище, та житлоплощу, щоб не сидіти у своєму селі. А Петро був і гарним, і робота у нього була солідна, і житлом зі своєю дружиною він поділився без зайвих запитань.
Зіна скаржилася своїй подрузі на те, наскільки гарна її невістка.
– Вся така хороша, добра, прямо відчуваю каверзу якусь.
Тамара Романівна тільки головою хитала:
– Так, знала одну таку. Прикинулася хорошою, а сама потім півквартири забрала.
– От і я боюся, що вона моєму Петру погано зробить, – пожалілася Зінаїда, – адже він у мене такий добрий, такий наївний.
– Що ж ти хочеш, Зіно, – зітхала Тамара Романівна, – це ж рідний син, а вона чужа. Ти ж Петра одна виховала, ти його знаєш на двадцять сім років довше за цю Марію, що ж ти хочеш? Нічого, мине цей період у них романтичний, буде Петро колишнім, можливо, очі в нього розплющуються.
– Дай бог, – відповіла Зіна Іванівна і для вірності перехрестилася.
Але Марія була і залишалася такою доброю, що знайти недоліки в ній, щоб вказати на них Петру, Зіна ніяк не могла. І вчилася невістка добре, і готувала смачно, і порядок у квартирі підтримувала. А як любила Петра – це було видно по одному її погляду.
Тоді Зіна Іванівна вигадала план. Якщо вже Петро сам не може розглянути у своїй Марії недоліків, мама сама допоможе з їх виявленням. Нехай Петро потроху розплющує очі на ту, кого в дружини собі обрав.
Почати свекруху вирішила з кулінарії. Насамперед вирішила Зіна Іванівна зіпсувати сирники Марії, щоб Петро зрозумів, що не така вже його дружина чудова кулінарка. Потім, поступово, свекруха розплющуватиме очі сина і на інші явні недоліки невістки. Головне – розпочати, а там простіше буде. Не хоче мама, щоб її син нещасним був, бо біла смуга сімейного життя швидко закінчиться, а початок чорної і зовсім проморгати можна.
Того дня, коли Марія замісила тісто для сирників, Зіна Іванівна була на поготові. На її превеликий жаль, Петро того дня затримався на роботі і тому міг не стати свідком кулінарної невдачі своєї дружини, але Зіна Іванівна вже налаштувалась на те, щоб зіпсувати страву невістки і відступати вона не збиралася.
– Тісто вже підійшло, Марійка? – солодким голоском запитала Зінаїда Іванівна, а невістка закивала і знову посміхнулася своєю усмішкою.
– Зараз смажитиму, Зінаїдо Іванівна. Може, ви допомогти хочете? Хоча краще не треба, відпочивайте. Адже ви з дачі тільки повернулися, вам треба полежати.
“Сама вирішуватиму, що мені треба!” – хотілося відповісти Зінаїді Іванівні, але вона стримала себе і теж ласкаво посміхнулася Марії.
Поки невістка розкладала на сковороду першу порцію сирників, Зіна Іванівна сиділа за столом і не зводила з неї очей. Саме в цей час пролунав дзвінок у двері, і Марія схаменулася.
– Це Петро! – радісно сказала вона, ніби сто років його не бачила, а не цього ранку на роботу проводжала. – Знову ключі забув у машині. Піду відкрию.
Поки Марія бігала, Зіна свій план почала втілювати в життя. Підстрибнула зі стільця і побігла до сковороди, в якій сирники смажилися. Виглядали вони справді апетитно, хотілося схопити один і відразу в рот засунути. Але не для цього підскакувала Зінаїда, їй терміново треба було олію відлити зі сковороди, щоб сирники зіпсувати. Поки вона бігала між плитою та раковиною, рука здригнулася, і олія пролилася на підлогу.
Жінка поставила сковороду на плиту, зробила два кроки, як раптом, через ту саму олію опинилася на підлозі.
Прокинулася вона у палаті. Зінаїда Іванівна застогнала, а потім побачила поруч із собою стурбоване обличчя Марії.
– Як ви себе почуваєте? – занепокоїлася невістка.
– Не дуже жобре, – пробурмотіла свекруха, а потім вона згадала, що сталося. І про вчинок свій теж згадала. Подивилася на Марію, а та дивилася на матір свого чоловіка так, наче вона рідною була.
І так Зіні стало ніяково перед самою собою, і перед невісткою за свій вчинок поганий. Марія сиділа поруч, гладила її по руці, а Петра не було.
– Петро завтра прийде, – пояснила Марія, наче прочитавши думки свекрухи, – ми хочемо забрати вас додому. Ми вже домовилися. Вас відпускають.
– Це Петро попросив? – запитала Зінаїда Іванівна, а по обличчю невістки зрозуміла, що це було не так.
– Ми обоє попросили, – ухильно відповіла Марія.
– Куди там, – подала голос сусідка по ліжку, – це дівчина до лікаря причепилася. Мовляв, маму нашу давайте додому, нічого їй тут без належного догляду лежати. Настирна у тебе невістка, не те що моя. Навіть дочка про мене так не дбає.
Сусідка сказала це і замовкла, ніби її не було в палаті. Зіна не знала, що відповісти, потім подивилася на Марію і сказала:
– Я ж спеціально це зробила… Олію хотіла вилити. Бог мені все повернув.
Марія ласкаво посміхнулася:
– Ніхто, нічого не повертав – це випадковість. Забудьте про все і спіть більше.
«Таки моя, рідна!» – майнуло в голові Зінаїди Іванівни, коли вона засинала.