– Мамо, на суботу нічого не плануй, маємо одну ідею, – каже мені старша донька, дивиться на молодшу, і вони обоє якось так дивно посміхаються.
Я дещо здивувалася, але погодилася. У мене діти дуже добрі, усім би таких, тож мені залишалося лише гадати, що вони там придумали.
Нещодавно я вийшла на пенсію. Поки що ще не вирішила, що буду робити, але подумала, що за зиму відпочину і потім щось буду планувати.
Ми з дітьми дуже добре ладнаємо, обидві дочки вже давно заміжні, дітей мають. З зятями мені теж пощастило, тож я можу зараз з впевненістю сказати, що у нас одна велика дружна родина.
Я вирішила свій вихід на пенсію відзначити в тісному сімейному колі, так дочки таких страв наготували, все принесли, стіл накрили, мені навіть не довелося нічого робити.
А за столом вони мені і повідомили, що мають подарунок для мене, і що в суботу ми поїдемо дивитися на нього. Я про всяке могла подумати, але аж ніяк не про таке.
В суботу як і домовлялися приїхав старший зять на своїй машині, бо вона у нього велика, і ми всі поміщаємося. Бачу, їдемо ми в напрямку якихось сіл. Я припустила, що діти зняли невеличкий будинок для відпочинку.
Приїхали ми на місце, вийшли з машини. Бачу – невеликий, але дуже затишний будинок, на котедж для відпочинку зовсім не схожий.
– Мамо, подобається? – питає мене одна донька.
– Це тобі, подарунок від нас, – каже інша.
Доньки знали, як я хочу мати будинок в селі, і вирішили скинутися і купити мені його. Сказати, що я була зворушена вчинком дітей, це нічого не сказати, та я не могла стримати сліз радості.
– Діточки мої, ну навіщо, це ж так дорого, – кажу.
А вони лише посміхаються.
– Мамо, ми знали, як тобі це потрібно, як ти мріяла про дім за містом, а оскільки ми мали таку можливість, то здійснили твою мрію, – обіймають мене діти.
І в цей момент я зрозуміла, що не даремно старалася. Я ж дівчат своїх сама ростила. Чоловік мене покинув, бо інша жінка здійснила його мрію – народила йому сина.
Я знала, що чоловік завжди мріяв про спадкоємця, але ж хіба можна вплинути якось на цей процес? Я народила йому двох дітей, але я не винна, що у нас народилися донечки.
Чоловік до доньок ставився з прохолодою, якщо і приділяв їм увагу, то не дуже часто і лише у виняткових випадках. А потім взагалі пішов з сім/ї до жінки, яка здійснила його мрію.
На його скромні аліменти ми аж ніяк не могли прожити, тому мені довелося працювати на двох роботах, щоб дати своїм дітям усе необхідне.
Я для себе вирішила, що якщо їм з татом не пощастило, то у них буде найкраща мама. І як би мені не було важко, я ніколи не скаржилася на життя.
Обидві мої дочки мають освіту, заміж вийшли за хороших чоловіків. Вони разом відкривали власні справи. У старшої дочки з чоловіком є мережа кондитерських магазинів, а молодша донька з чоловіком займаються квітами.
Коли у дочок народилися діти, я допомагала їм з онуками, завжди була на підхваті, а дочки, ні одна, ні друга, в декрет не йшли, бо я сиділа з дітьми.
Зараз у моїх дітей все добре, і вони вважають, що в цьому є і моя велика заслуга, тому вирішили мені таким чином віддячити.
Будиночок дуже красивий, є подвір’я, город, а навколо така краса, що словами не описати. Та що там казати – дочки принесли мені неабияку радість.
Я дуже щаслива, бо маю добрих, чуйних і турботливих дітей, а це для матері найголовніше.
А от у мого чоловіка мрії не збулися. Син виріс проблемним, з ним у батьків багато клопотів і було, і є зараз. Мій колишній чоловік навіть прийшов до мене з розмовою, чи не хотіла б я з ним зійтися ще раз.
Та я відповіла категоричною відмовою. Він хотів сина – нехай живе з сином. А у мене теж сини є, бо таких добрих зятів маю, що вони мені як діти рідні.
Я переконана, що найкраща інвестиція – це наші діти. За своїх дітей я не перестаю дякувати Богу, бо з ними мені не страшно зустрічати старість.