– Зоряно, сестрі потрібні гроші, можеш закинути їй на картку дві тисячі гривень?
Донечко, поповни Лесі рахунок, а то їй заблокували телефон. Племінникам нове
взуття потрібне, купиш? – такі і подібні прохання щодня я чую від нашої мами.
Мама вчила нас з дитинства, що ми з сестрою повинні допомагати одна одній.
Тільки і в дитинстві, і зараз ця допомога виглядає дуже однобоко – я маю робити все
для Лесі, а вона для мене нічого.
Леся доволі рано вийшла заміж, і народила дитину після другого курсу. Довелося
брати академіку, адже поєднувати навчання та материнство у неї не виходило.
Наша мама зраділа, що тепер вона бабуся, і забрала сестру з чоловіком і дитиною до
себе, мовляв, хто швидше заміж вийшов, той і буде біля батьків.
Я не хочу її засуджувати, адже вона сама зробила свій вибір. Я ж по-іншому уявляла
своє майбутнє. Я мріла вивчитися в університеті і залишитися в місті, де є більше
можливостей для розвитку.
Сестрі було нормально у селі. Вона не хотіла напружуватись і щось міняти. Тим
більше, мама була поряд і завжди допомагала. Леся будь-якої миті могла залишити
на неї дитину і робити те, що їй хочеться.
Я ж закінчила університет і знайшла роботу. Зарплата у мене була дуже хороша, тож
я маю можливість орендувати житло, але паралельно я відкладаю собі на квартиру.
Звичайно, багато відкладати не виходить, адже життя у місті дороге. Тому я
намагаюся раціонально використовувати кошти і економити на всьому, де можливо,
заощаджувати та зайвого не купувати.
Все б нічого, але мама мені постійно нагадує, що маю ділитися з сестрою і
допомагати їй фінансово, адже її становище бажає кращого.
Мама мало не щодня скаржилася, що сестра має проблеми з грошима. Маленька
дитина, великі витрати, чоловік мало заробляє, бо він, виявляється, не був готовий
утримувати сім’ю.
Саме тому я стала спонсором сім’ї сестри – купувала Лесі одяг, дитячі речі та давала
гроші, коли це було необхідно.
Собі одяг майже не купувала і обходилася тим, що в мене було. Я була впевнена, що
сестра вийде на роботу, і я надолужу втрачене, а поки їй все це потрібніше,
принаймні, так мене переконувала моя мама.
Так тривало кілька років. Потім племінниця пішла в садок, а Леся знайшла на
роботу. Тим більше, мама була на підстраховці, тому сестра пішла працювати на
повний день і вже сама стала непогано заробляти. Але мама і далі наполягала, щоб я
допомагала сестрі, поки вона міцно на ноги не стане.
Я завжди думала, що Леся мені вдячна. Принаймні мені так здавалося. Я навіть не
уявляла, що її щось не влаштовує.
Проте минулими вихідними я прозріла. Ми зібралися всі разом на дні народження
мами. Розмовляли, пили чай, і тут Леся заявила, що вона втомилася ходити у моїх
обносках, що вона собі нічого не купує, а лише доношує за мною.
Мені стало так неприємно, що словами не описати! Я віддавала сестрі все найкраще
та якісне, а вона тепер так каже? Тим більше, що я купувала їй нові речі. Завжди.
Іноді я могла відірвати цінник, щоб не ставити її в незручне становище. Проте, по
одязі було видно, що він не ношений і не праний.
Сестра ще й звинуватила мене в тому, що я перед усіма роблю з себе святу, яка її
утримує, але це не так, і я все перебільшую.
Після цих її слів мені різко розхотілося їй допомагати. Якщо людина така невдячна,
немає сенсу напружуватися. Тепер навіть племінниці нічого не буду купувати – нехай
батьки про неї дбають.
До цього саме я дитині купувала і одяг, і взуття. Але більше я їздити на собі не
дозволю – лавочка прикрилася. Тепер я всі гроші буду собі складати, може так
швидше квартиру куплю.
Мені ніхто жодної копійки не повернув. Я і не перерахую, скільки всього було куплено
за мій рахунок. Але замість вдячності я отримала лише картання. От і допомагай
після цього людям. Не розумію, чому сестра така невдячна?
Фото ілюстративне.